Стан економіки України у 1991-1998 рр. Соціальна диференціація суспільства

 Стан економіки України у 1991-1998 рр. Соціальна диференціація суспільства

 План

1.     Стан господарства після розпаду СРСР

2.     Спроби реформування економіки. Роздержавлення, приватизація

3. Соціальне та економічне становище населення. Еміграція

Політична незалежність України стала передумовою для здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу. Учені розрізняють три моделі переходу від командної до ринкової економіки.

 

1. Стан господарства після розпаду СРСР

 

Економіка України на момент проголошення незалежності

 

Негативні чинники

1. Командна система в управлінні економікою, економіка України — складова загальносоюзного економічного комплексу.

2. Деформація структури економіки:  переважання важкої промисловості та енергетики (70 %).

3. Відсутність у більшості галузях завершенного циклу виробництва товарів (80 %).

4. Висока енергозатратність та енергозалежність.

5. Неконкурентоспроможність більшої частини промислової продукції на світовому ринку, застарілість матеріально-технічної бази.

6. Мілітаризація економіки: 80 % підприємств працювали на потреби військово-промислового комплексу.

7. Несформованість власної банківської і фінансової системи.

8. Відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку та чіткої програми дій з реформування економіки.

9. Негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови.

10. Хронічна криза і сільського господарства

           

Позитивні чинники

1. Висококваліфікована і дешева робоча сила (працездатне населення становить більшу половину населення України).

2. Високий рівень освіти.

3. Значний науковий потенціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі наукових установ, розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень.

4. Значні природні багатства.

5. Розвиненість транспортної мережі (залізниці, порти, газо- і нафтопроводи тощо).

6. Великий морський і річковийфлот.

7. Здатність промисловості випускати великий асортимент продукції, аж до ракет і космічної техніки.

8. Значний потенціал розвитку сільського господарства  (висока природна родючість ґрунтів)

 

Завдання

    Як на вашу думку, які чинники переважали в економіці України? Чому ви так вважаєте?

 

Таким чином, після розпаду СРСР і здобуття незалежності Україна вийшла на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку.

За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорівнювало близько 18 % загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16 % загальносоюзного національного доходу.

У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна опинилася в стані глибокої економічної кризи.

Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:

·         загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;

·         деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

·         викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;

·         гонитвою за високими темпами зростання.

Немічною і деформованою у господарському плані виявилася Україна після проголошення незалежності.

 

2. Спроби реформування економіки. Роздержавлення, приватизація

 90-ті роки для України можна назвати роками економічної трансформації. Суть соціально-економічних перетворень загалом зводилася до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці?

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 р. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

Одним із головних завдань стала розробка науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий. Але в 1991 р. перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам учених, а нав’язаній Україні ззовні так званої «шоковій терапії» за російським зразком.

Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара, дотримуючись концепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутворенням.

Кабінету Міністрів України, очолюваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей маневр.

Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати накази з Москви стали об’єктивними чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку. Але спроби реформування економіки теж мали місце.

 Копіюючи російські реформи, Україна пішла шляхом формування капіталізму зразка XVIII ст. — вільного ринку, — що заперечує регулювальну роль держави. Реформи почалися без обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для України з урахуванням її інтересів та історичних особливостей.

Разом з тим економічні перетворення, здійснювані в Україні, мали певні відмінності від російських реформ. Так, керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулювальних функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикаль системи управління народним господарством, Систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Перший рік самостійного існування української держави не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискореного зниження основних макроекономічних показників.

 

Робота з таблицею

Зниження економічних показників у 1992 р.

Економічні показники	Відповідно до попереднього року
Національний дохід	85 %
Промислова продукція	91 %
Продукція сільського господарства	89 %
Виробництво товарів народного споживання	80 %
Виробництво продовольчих товарів	68 %
Зростання цін            у 20 разів	рівень інфляції 2000 %

 

Завдання

1. Укажіть причини економічного спаду в Україні 1992 року.

2. Чи можна стверджувати, що економіка України перебувала в кризовому стані?

 

Невдача України на початковій стадії економічних перетворень певною мірою пов’язана зі стартовими умовами реформ.

Деякі з них мають об’єктивний характер і притаманні багатьом колишнім республікам СРСР. Це спадок командно-адміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура.

Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми країнами та стрибок цін на імпортовані енергоносії. Окрім цього, не можна не враховувати досить високого ступеня інтегрованості України до союзногосподарського комплексу. В економічній структурі країни значною виявилася частка галузей, які потребують постійної підтримки держави і слабко піддаються реформуванню: вугільна, гірничорудна, космічна та інші.

Значну роль в економічному спаді відіграли і суб’єктивні прорахунки уряду України у визначенні народногосподарських пріоритетів, відхилення від виробленого раніше курсу.

 

Програма уряду Л. Д. Кучми (Початок 1993 р.)

            «Основи національної політики на 1993 р.», у яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію:

• відновлення галузевого централізованого управління народним господарством;

• посилення адміністративних методів управління;

• обмеження кредитного субсидування галузей економіки;

• урахування реальних можливостей бюджету;

• запровадження штрафних санкцій до підприємств, що виплачують своїм робітникам економічно необґрунтовану високу зарплату.

 

Але вимога здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не здобула належної підтримки. Із закликом «запобігти розпродажу національного надбання» Верховна Рада домагається щедрих кредитних вкладів для порятунку державних підприємств від банкрутства. При цьому посилюється податковий тиск на сектор приватного підприємництва

Але на практиці дедалі помітнішим ставав перехід до адміністративних важелів управління

У перші місяці 1993 р. спад виробництва дещо уповільнився, що було досягнуто дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безупинною роботою друкарського верстата.

Інфляція, що торік становила в середньому близько 30 % на місяць, стрімко переростає у гіперінфляцію, досягнувши до осені в середньому рівня 70 % на місяць, а в грудні 1993 р. через нове підвищення цін рівень інфляції перевищив 90 %.

Грошова емісія за рік зросла у 25 разів, що призвело фактично до руйнування фінансової системи. Україна пройшла через найвищу у світі гіперінфляцію — 10 155 % (10 255 % з урахуванням попереднього року), тобто ціни зросли у 101,55 раза. Таким чином, 1993 р. не приніс для економіки України очікуваного піднесення. Припущення про сприятливі передумови для створення незалежної економіки не здобули матеріального підтвердження.

Рівень інфляції почав вимірюватися вже п’ятизначними (!) цифрами.

 

Робота з термінами

Інфляція — тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Гіперінфляція  — інфляція, що вийшла з-під контролю, ситуація, коли ціни стрімко зростають разом із швидким знеціненням грошової одиниці. Формально визначається як інфляція з темпами більш ніж 50 % на місяць.

 

Причини гіперінфляції у 1992–1993 роки

1. Вплив лібералізації ціноутворення в Росії.

2. Примусовий вихід України з рубльової зони.

3. Стрімке зростання цін на енергоносії (за 1992 р. у 300 разів).

4. Страйковий рух середини 1992 р. (шахтарі, транспортники, вчителі тощо), спричинений черговим підвищенням цін на сільгосппродукцію, змусив уряд збільшити розміри заробітної плати, яка не булла економічно підкріплена.

5. Виділення державою значних ресурсів для підтримки АПК та інших галузей промисловості (лише у першому кварталі 1993 р. було виділено 3 трлн крб державної фінансової допомоги і 1 трлн крб пільгових кредитів).

6. Прорахунки у проведенні економічних реформ, фактичне їх припинення у 1993 р.

7. Недовіра населення до купоно-карбованців (з листопада 1992 р. — українські карбованці), фінансові спекуляції.

8. Загострення політичної боротьби

 

В економіці України склалося кризове становище: стара система господарювання була підірвана, нова ще фактично не створена. Особливо гостро це питання постало в сільському господарстві: фермерство ще не могло стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а колгоспне виробництво ніяк не вписувалося в нові економічні умови.

Але в 1994 р. уряду вдалося суттєво загальмувати динаміку інфляції: в липні 1994 р. її рівень був найнижчим (2,1 %) за три попередні роки. Уповільнено було і темп зростання цін на споживчі товари та послуги: за січень–липень 1994 р. вони зросли в 1,7 раза.

Утім, зниження інфляції було досягнуто переважно за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості бюджету. За 9 місяців 1994 р. вона становила 47 трлн крб.

Виконання бюджетного фінансування на освіту становило лише 64 %, медицину — 69 %, науку — 60 %, культуру — 30 %.

Стримування інфляції та зростання цін зовсім не означало стабілізації й виходу із кризи. Навпаки, негативні тенденції в економіці дедалі більше набирали сили: за шість місяців 1994 р. темп спаду виробництва, порівняно з відповідним періодом минулого року, становив 36 % і був удвічі вищим, ніж у 1991–1993 рр. За цей період особливо значний спад відбувся в паливній промисловості (на 35,6 %), у чорній металургії (на 34,8 %), легкій промисловості (на 50,7 %).

Навіть нетривалий період лібералізації економіки вивів з рівноваги стару систему господарювання, створив атмосферу, за якої повернення до адміністративного регулювання призводить до двох негативних наслідків — послаблення реального впливу держави на розвиток економічних процесів; переміщення господарської діяльності з легальної сфери економіки у тіньову. За даними Українського фонду підтримки реформ, тіньовий сектор економіки України сягнув наприкінці літа 1994 р. 60 %. Монетарна маса, що перебувала поза банківським обігом, становила 40 % .

Отже, у період 1991 — середини 1994 р. віднайти оптимальну формулу реформування національної економіки не вдалося. Країна опинилася в кризовій ситуації. Проте українське суспільство випробовувало різні підходи до реформування, набувало досвіду суспільних перетворень.

 

 

3. Соціальне та економічне становище населення. Еміграція

 

Таким чином, «шокові реформи» поволі чи мимоволі здійснювалися не в інтересах більшості громадян країни.

У результаті реформ утворився незначний прошарок багатих людей, а більшість населення зубожіла. Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку розв’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто знецінені, а отже, ліквідовані. На другому етапі процес із «зайвими грішми» довершили фінансові посередники, тобто трастові компанії, які остаточно обікрали людей України, особливо пенсіонерів і ветеранів, у чиїй психології ще залишилась довіра до держави, яка, проте, не взяла не себе регулювальних функцій у цій ситуації.

Національний дохід у 1993 р., порівняно з 1992 р., скоротився на 15 %, реальна зарплата — майже на 52 %.

На тлі боротьби з гіперінфляцією помітно послабилося реформування відносин власності, хоча закони про приватизацію було прийнято ще навесні 1992 р. Програму приватизації на 1993 р. не було виконано. Тому державному сектору не протистояла будь-яка конкуренція. Приватизації муніципальної власності всіляко перешкоджали місцеві органи влади. Різко зросло адміністративне втручання в грошово-кредитну сферу.

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Причини невдач економічних реформ на по чатку 90-х років

• Відсутність чіткої економічної програми.

• Відсутність законодавчої бази для розвитку ринкової економіки.

• Наслідування російської моделі реформування економіки.

• Політична нестабільність, часта зміна урядів.

• Нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні реформ

 

Домашнє завдання

Опрацювати § 24 с. 212-217.

Зміни в етносоціальній структурі суспільства у 90-х рр. ХХ ст.

 

Зміни в етносоціальній структурі суспільства у 90-х рр. ХХ ст.

План

1) Загальна характеристика соціальних зрушень в українському суспільстві.

2) Результати всеукраїнського перепису населення 5 – 14 грудня 2001 року.

3) Етнічні процеси й національна політика України.

 

1) Загальна характеристика соціальних зрушень  в українському суспільстві.

 

Зміна принципів соціальної політики призвела до значних змін у соціальній структурі українського суспільства. Найпомітнішим із них є значне майнове розшарування. Якщо у 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України (10%) в 4 рази перевищував відповідний показник найбідніших (10%), то в 1999 р. цей показник зріс у 3 рази. За оцінками експертів, 10% населення України володіють 40% доходів, причому ¾ цих доходів мають кримінальне походження.

У той же час непомірно зросли масштаби бідності, яка охопила усі верстви населення, незалежно від професій, освітніх та демографічних ознак. Протягом останніх років у розряд бідних потрапили ті верстви населення, які за своїми соціально-демографічними ознаками були найбільш захищеними від такого ризику6 молодь з високою професійно-освтньою підготовкою,  люди 30-50 років, що мали високу кваліфікацію й роботу, пенсіонери, які отримали максимальну пенсію. Повсякденним стало явище безробіття. Зростання бідності відбувалося за рахунок розмивання середнього класу.

На сучасному етапі основою середнього класу є підприємці, високооплачувані спеціалісти, частина науково-технічних працівників і службовців. Нажаль, на сучасному етапі розвитку країни він ще не є основою для стабільного розвитку країни.

Аналіз даних про розшарування населення  за рівнем доходів, витрат та споживання свідчить про те, що переважна частина населення споживає набагато більше, ніж має офіційних доходів. Це свідчить про поширення незареєстрованої зайнятості серед усіх верств населення.

Значні соціальні зрушення сталої соціальної системи призвели до формування досить помітного прошарку людей, яких називають маргіналами.

 

Завдання

 

Визначте, які соціальні прошарки існують у сучасному українському суспільстві. Складіть схему соціальної структури українського населення.

 

2) Результати всеукраїнського перепису населення 5 – 14 грудня 2001 року.

 

Попередні підсумки перепису населення оприлюднені 29 травня 2001 р.: загальна кількість населення становить 48 млн. 416тис. осіб (  у 1989 р. – 51 млн. 540 тис. осіб). Населення міст становить 67% від загальної кількості населення. Порівняно із 1989 р. кількість місцевого населення скоротилась на 2,3%. Сільське населення складає 32%, порівняно з 1989 р. зросло на 1,8%.  Перепис засвідчив значне зниження кількості окремих національних меншин: євреїв, німців,угорців, росіян. Натомість зросла кількість кримських татар, вірмен, грузинів.

Фактори, які зумовили зменшення кількості населення:

–        Перехід в Україні до моделі одно дітної сім’ї.

–        Несприятлива економічна ситуація останніх 10 – 20 років.

–        Погіршення ситуації пов’язаної із охороною здоров’я.

–        Старіння нації. Чверть населення – люди похилого віку. Висока смертність.

–        Перевищення еміграції над імміграцією.

 

Запитання

Чим зумовлені зміни в структурі суспільства у цей період?

 

3) Етнічні процеси й національна політика України.

 

Із 52 млн. населення України за переписом 1989 р. українців нараховується 37,4 млн. осіб. Найбільші національні меншини складають росіяни ( 11,4 млн.), євреї (483,6 тис.), білоруси (440 тис.), молдавани (324,5 тис.), болгари (233 тис.), поляки (219,2 тис.), угорці (163 тис.), румуни (134,8 тис.), татари, греки, вірмени, цигани, німці, чехи, словаки та інші.

Із перших днів незалежності Україна проголосила рівноправ’я всіх громадян держави незалежно від їх національної приналежності. Було створено Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів, згодом реорганізований у міністерство (нині – Державний комітет у справах національностей та міграції). На нього було покладено функції відродження та розвитку мов, культур, вільної реалізації духовних потреб людей усіх національностей, що проживають на території України.

1 листопада 1991 р. ВР прийняла Декларацію прав національностей України. У ній підкреслювалось, що в Україні всім народам, національним групам, громадянам гарантуються рівні економічні, політичні, соціальні й культурні права.

Іншим важливим документом став Закон «Про національні меншини в Україні».  Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії,задоволення потреб у літературі, мистецтві,засобах масової інформації. Створення національно-культурних та навчальних закладів. На сьогодні в Україні діють сотні організацій національних меншин.

Складною залишається проблема повернення кримських татар на історичну батьківщину, облаштування їх та надання їм українського громадянства.

На сьогодні законодавча база міжнаціональних відносин, що функціонує в Україні, визнана світовим співтовариством взірцевою. У ВРУ плідно працює Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

 

Запитання

Ø Які соціальні зрушення відбулись в Україні за роки незалежності?

Ø Чим вони були спричинені?

Ø Чи відбулися демографічні й етнічні зміни за роки незалежності? Які?

Ø Яку національну політику проводить Україна?

 https://www.youtube.com/watch?v=U852cCQRiBQ&t=2s

Хлібовська Г., Наумчук О. «Історія України 11 клас» § 30 с. 201-202.

 

 

 

 

 

 

Політика «воєнного комунізму». Червоний терор

                            Політика «воєнного комунізму». Червоний терор

 

Відхід німців став не лише причиною краху гетьманату, але й залишив Україну без захисту перед основним зовнішнім ворогом. Більшовики відмовились від виконання Брест-Литовського договору і розпочали новий етап агресії проти України. Почалася друга російсько-українська війна.

 

План

1. Друга війна більшовиків з УНР
2. Запровадження радянської державності
3. Політика воєнного комунізму

 

1. Друга війна більшовиків з УНР

В кінці 1918 – на початку 1919 р. в Україні відновилися бойові дії. Тривали антигетьманські повстан­ня, при владі затверджується Директорія, здійснюється окупація військами Антанти Півдня України. Також починають наступ в Укра­їну й радянські війська, які на початку 1919 р. зайняли: 3 січня — Харків, 12 січня — Чернігів, 19 січня — Полтаву, 27 січня — Катери­нослав, 5 лютого — Київ, 18 березня — Вінницю, 10 березня — Херсон, 15 березня — Миколаїв, 6 квітня — Одесу. Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу.

 

Запитання

1. Що стало причиною відновлення агресії більшовиків?

2. Чим пояснюються успіхи більшовицьких військ на початку 1919 р.?

 

2. Запровадження радянської державності

6 січня 1919 р. більшовики вдруге проголосили радянську владу в Україні. За радянської влади держава дістала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріпле­на у першій Радянській Конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з’їзд Рад та його виконавчий орган — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. було призначено Г. І. Петровського. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних Комісарів, її очолив X. Раковський. На місцевому рівні діяли військово-революційні комітети — ревкоми. Процес виборів до Рад контролювався з боку ревкомів. На селі створювалися комітети бідноти, які виконували ті самі функції, що і ревкоми.

Намагаючись насадити свою владу, більшовики широко застосовували «червоний терор».

 

Робота з поняттям

Червоний терор — масовий терор, здійснюваний більшовиками проти широких соціальних груп, що були проголошені «класовими ворогами» або були звинувачені в «контрреволюційній» діяльності.

Дії червоногвардійців в Україні вирізнялися особливою жорстокістю. Наприклад, Харківське ЧК використовувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», у Полтаві і Кременчузі священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп’яття й побиванння камінням, в Одесі офіцерів прив’язували ланцюгами до дошок, смажили або розривали навпіл колесами лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море. За 7 місяців 1919 р були розстріляні, наприклад, Київською ЧК 825 чоловік.

 

Запитання

1. Коли проголошено УСРР?

2. Назвіть вищі органи влади в УСРР.

3. Що таке «червоний терор», якими методами він здійснювався?

 

3. Політика «воєнного комунізму»

Воєнний комунізм – система внутрішньополітичних заходів, здійснених більшовиками у 1919-1921 рр. з метою зосередження в своїх руках всіх ресурсів України, укріплення радянської влади та забезпечення армії в умовах громадянської війни.

Сутність політики «воєнного комунізму» становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Досягнення цієї мети пов’язувалося з революційним насильством, застосовуючи найжорстокіший терор.

 

Основні заходи «воєнного комунізму»

1. Націоналізація підприємств

2. Державний контроль над виробництвом

3. Трудова повинність, трудові мобілізації

4. Скасування товарно-грошових відносин

5. Зрівняльний розподіл продуктів за картками

6. Заборона приватної торгівлі

7. Вилучення надлишків сільськогосподарської продукції (продрозкладка)

8. Початок колективізації сільського господарства

 

Запитання

1. Чому було запроваджено «воєнний комунізм»?

2. Які його основні заходи?

3. До яких наслідків вони мали б призвести?

 

Наслідки політики «воєнного комунізму»

1. Руйнування ринкових відносин

2. Обмеження суверенітету республіки

3. Придушення приватної ініціативи

4. Зниження продуктивності праці

5. Розширення репресій

6. Активізація повстанського руху

 

Навесні 1919 р. країну охопила хвиля стихійного селянського руху, спрямованого проти продрозкладки та примусового створення колгоспів. Селянські виступи на початку весни по¬ступово переросли у широкомасштабне селянське антибільшовицьке повстання. Уряд УСРР контролював тільки міста. На хвилі антибільшовицьких виступів активізували діяльність загони отаманів Махна, Зеленого, Ангела та інших. Часто вони встановлювали контроль над цілими повітами. Антибільшовицький опір став однією з вагомих причин, які не дозволили більшовикам утриматись в Україні 1919 року.

 

Запитання

1. Чому радянська влада повернулася в Україну

2. Які основні причини запровадження «червоного терору» і «воєнного комунізму»?

3. Які наслідки мали ці програми для більшовицької влади в Україні?

 

Домашнє завдання

§ 12 с. 73-75

Західноукраїнські землі в 1918-1919 рр.

 

Західноукраїнські землі в 1918-1919 рр.

 

 

План

1. Проголошення ЗУНР
2. Українсько-польська війна
3. Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР

 Революційні події охопили не лише Наддніпрянщину, а й українські землі, що перебували у складі Австро-Угорщини. Тут національний рух діяв набагато рішучіше. Була проголошена українська держава і здійснена спроба її об'єднання з Великою Україною. Чому незалежність на Західній Україні протривала недовго ми обговоримо на уроці.

 1.      Проголошення ЗУНР

В умовах розпаду Австро-Угорщини у жовтні 1918 р. у Львові українські депутати австрійського парламенту створили Українську Національну Раду. Вона мала стати органом, що забезпечить самовизначення українського населення імперії.

Щоб не дати полякам перебрати владу в регіоні 1 листопада 1918 р. здійснено збройне повстання  (Листопадовий зрив) під керівництвом Д. Вітовського. Українці захопили владу в краї.

13 листопада 1918 р. проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Президентом обрано Є. Петрушевича, уряд очолив К. Левицький.

 

Західноукраїнська Народна Республіка

Запитання

1.      Наслідком яких подій стало проголошення ЗУНР?

2.      Порівняйте проголошення незалежності УНР та ЗУНР. В чому різниця? Чому?

 

Євген Петрушевич	Кость Левицький

2. Українсько-польська війна

Проти українських сил в Західній Україні виступили поляки, що намагалися включити ці території до складу своєї відновленої держави. 22 листопада вони захопили Львів. Було створено збройні сили ЗУНР – Українську галицьку армію. Всі спроби вибити поляків зі Львова були невдалими. Остання така спроба – Чортківська офензива (червень 1919 р.) - завершилася польським контрнаступом і відступом УГА за р. Збруч на територію УНР.

 

Робота з підручником

(с. 78 ІІ-ІІІ абзаци) Причини невдач УГА у боротьбі з поляками.

 

Польські війська окупували територію ЗУНР. В 1923 р. Рада послів Антанти закріпила за Польщею ці території.

 

Запитання

1.      Чому розпочалася польсько-українська війна?

2.      Які причини невдач УГА?

3.      Яка доля чекала територію Західної України після поразки ЗУНР?

 

3. Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР

 Внутрішня політика: налагоджено роботу органів влади; українська мова стала державною; дотримано права нацменшин; введено власну валюту; ухвалення земельного закону; 8-годинний робочий день; створення збройних сил.

 Зовнішня політика: Злука з УНР; налагодження дипломатичних відносин; не вдалося заручитися підтримкою Антанти.

 Запитання

Якими були основні заходи уряду ЗУНР? Завдяки чому вдалося забезпечити відносну соціальну стабільність?

Презентація

 Домашнє завдання

§13; скласти порівняльну таблицю «Досягнення і прорахунки ЗУНР і Директорії УНР»

ЗУНР	Директорія УНР
Налагоджено роботу органів влади
Державна мова - українська
Дотримано права нацменшин
Введено власну валюту
Ухвалено земельний закон
Встановлено 8-годинний робочий день
Створено збройні сили