Утворення вогнищ війни. Політика «умиротворення»

Утворення вогнищ війни. Політика «умиротворення»

План

1. Агресивні дії Японії та Італії.

2. Створення «осі» Берлін—Рим—Токіо.

 3. Витоки політики «умиротворення».

Важке становище більшості держав світу у 20-30-х рр. ХХ ст. призвело до зосередження всієї уваги їх урядів на вирішенні внутрішніх проблем. Водночас в окремих державах до влади прийшли тоталітарні режими. Вони ставили собі за мету не лише економічну та політичну стабілізацію, але й реалізацію власних імперських амбіцій. А для цього потрібно було змінити існуючу систему міжнародних відносин. Оскільки цієї докорінної зміни було неможливо досягти дипломатичними методами, тоталітарні лідери вирішили реалізувати свої плани через військову агресію. На цьому уроці ми з'ясуємо, як вони цього досягли. Водночас побачимо, що методи досягнення агресивних цілей діють і в наш час.

1. Агресивні дії Японії та Італії.
Перше вогнище війни запалало на Далекому Сході. Восени 1931 р., реалізуючи положення меморандуму Танаки,  японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці в 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.
Окупація Японії Маньчжурії ледь не призвела до конфлікту із СРСР. На прохання китайської сторони Радянський Союз надав Китаю спеціалістів і воєнну техніку. Японія не наважилася всту-пити у відкритий конфлікт, СРСР теж не бажав цього.

Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю та не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були введені. З’явився перший прецедент безкарності агресії.
У 1935 р. цим прецедентом скористалася Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри заво-ювання Ефіопії, заручившись мовчазною згодою Великої Британії та Франції.
3 жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, використовуючи хімічну зброю, вторглася на територію Ефіопії. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів Ліги Націй застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними.
У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка в 1941 р. завершилася звільненням країни з допомогою британців. Байдужість світової громадськості до актів агресії Японії, а згодом Італії спонукало також Німеччину до більш рішучих дій у боротьбі за світове панування.

Запитання
1) Спробуйте пояснити таку позицію Ліги Націй.
4) Порівняйте дії Ліги Націй із ставлення ООН до російської агресії в Україні на сучасному етапі.

2. Створення «осі» Берлін—Рим—Токіо.

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели до зближення цих країн. 25 листопада 1936 р. Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналася Італія. Утворилася «вісь» Берлін—Рим—Токіо. Сторони зобов’язувалися інформувати одна одну про діяльність Ко -мінтерну та вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї зі сторін із Радянським Союзом не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.
До середини 1930-х рр. Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над усією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією «новий порядок», що був заснований на пануванні сили та зводився до розподілу сві-ту між цими державами. Шлях до «нового порядку» йшов через війну.

Запитання

1) Чому саме вказані держави утворили агресивний військовий блок?

2) Яка мета створення «Осі Берлін-Рим_Токіо»?

3) Спробуйте передбачити проблеми, що постануть перед цим блоком в процесі його функціонування.

3. Витоки політики «умиротворення».
У 1930-ті рр. мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин. Вона містила принцип запобігання міжнародним кризам, який передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював.

Причини політики «умиротворення»:

- суперечності між провідними державами світу;

- ослаблення їх в результаті світової економічної кризи;

- зосередження уваги урядів на внутрішніх проблемах держав;

- небажання розпочинати нову війну, антивоєнні настрої в суспільстві;

- недооцінка демократичними державами небезпеки тоталітаризму;

- розуміння несправедливості Версальсько-Вашингтонської системи договорів.

- повне усунення США від утручання у європейські справи.

Запитання

1) Яка основна мета політики «умиротворення»?

2) Які держави її проводили?

3) Чи існує в наш час політика «умиротворення Росії»? Обґрунтуйте думку.

4. Аншлюс Австрії. Мюнхенська угода та її наслідки.
У середині 1930-х рр. Німеччина швидко перетворювалася на найсильнішу західноєвропейську державу. Вона давала 15% світового промислового виробництва, випереджаючи Англію та Францію. У країні інтенсивно нарощувалося виробництво озброєнь, здійснювалися програми створення синтетичного бензину й каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. У 1934 р. було ухвалено рішення про створення військової авіації. У 1935 р. в Німеччині введено загальну військову повинність. На початку 1939 р. Німеччина мала найсильнішу армію в Західній Європі кількістю 2,75 млн вояків, 10 тис. гармат, 3,2 тис. танків і понад 4 тис. літаків. Німеччина була готова до початку великої війни.

У 1935 р. Гітлер шляхом введення військ та організації референдуму повернув до складу Німеччини Саарську область. Того ж року було підписано «морський договір» з Великобританією. Він легалізував існування німецького військового флоту.

Відображенням політики «умиротворення» стала реакція країн, що її здійснювали, на аншлюс Австрії, і Мюнхенська угода щодо Чехо-Словаччини. Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики нацистського уряду Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію. Тут теж відразу проведено референдум і включено ці території до складу Німеччини. На жаль, ні провідні країни, ні Ліга Націй ніяк не відреагували на це.

Аншлюс — термін, що окреслює політику нацистського уряду, спрямовану на «ненасильницьке» приєднання до Німеччини земель, на яких проживає німецькомовне населення, переважно це стосувалося Австрії та Чехословаччини.

Наступною жертвою нацистської агресії стала Чехо-Словаччина. Під час мюнхенської конференції  Гітлер заявив, що Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також британсько-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, відкривали шлях до Мюн-хенської угоди, яку було укладено 29—30 вересня 1938 р. за спиною Чехо-Словаччини головами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії.
В березні 1939 р. німецькі війська окупували територію Чехії, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну. У березні 1939 р. німецькі війська вступили в Мемельську область (Клайпеда), яка належала Лит-ві, у квітні Італія здійс нила агресію проти Албанії та захопила її.

Крах політики «умиротворення» став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості й рішучості в ставленні до Німеччини. Велика Британія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу в разі агресії та надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон із Німеччиною. Почалися приготування до війни. Проте стратегічна ситуація складалася не на користь Великої Британії та Франції. Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Великої Британії та Франції зближення із СРСР, єдиною ре-альною силою, яка могла протистояти Німеччині на Сході. Саме від позиції СРСР значною мірою залежало, чи почнеться Друга світова війна.

Запитання

1) Як готувалася до війни Німеччина?

2) Які зовнішньополітичні заходи здійснив Гітлер протягом 1935-1939 рр.?

3) Як вдалося Німеччини розширити свою територію без спротиву окупованих держав?

Закріплення нових знань

1. Яка подія вважається першим вогнищем нової світової війни?
2. Коли фашистська Італія оголосила про завоювання Ефіопії?
3. Які держави в 1936 р. уклали Антикомінтернівський пакт?
4. Які країни здійснювали політику «умиротворення»?
5. Коли відбувся аншлюс Австрії?
6. Яку територію А. Гітлер вимагав забрати в Чехо-Словаччини й передати Німеччині на зустрічі в Мюнхені у 1938 р.?
7. Коли Чехо-Словаччина припинила своє існування як незалежна держава?
8. Які державистали жертвами агресії Німеччини та Італії в 1935-1939 р.?

Відеоурок

Презентація

 

Домашнє завдання
 Опрацювати. § 31-33
Підручник: Сорочинська Н.М.; Гісем О.О. Всесвітня історія 10 кл. с. 164-173

Деколонізація Африки. Країни регіону на зламі ХХ-ХХІ ст.

Деколонізація Африки. Країни регіону на зламі ХХ-ХХІ ст.

План

1. Причини і етапи деколонізації.

2. Шляхи розвитку незалежних держав

Після Другої світової війни у колоніях на території Азії та Африки склалися умови для здобуття державної незалежності багатьма народами. Цьому сприяло багато чинників, у тому числі капітуляція Японії, послаблення позицій Британії, Франції, Нідерландів і зміни в їхній колоніальній політиці. Відігравало свою роль у регіонах зміцнення національної буржуазії та поява інших соціальних верств і груп людей, здатних самостійно управляти своїми країнами, а також виникнення тут патріотичних партій та організацій, які під гаслами національної єдності проголосили курс на досягнення незалежності своїх країн. Суттєво вплинула на визволення колоніальних країн «холодна війна» між СРСР і США, що дозволяла маневрувати між великими державами і сприяла занепаду колоніалізму.

1. Причини і етапи деколонізації.

Д е к о л о н і з а ц і я — ліквідація колоніального панування метрополій, відновлення суверенності народів колоніальних і залежних країн як господарів власної долі та утвердження цих країн як самостійних і повноправних суб’єктів міжнародного права та міжнародних відносин.

Причини розпаду колоніальної системи

1. Колоніалізм вичерпав себе історично (втрата економічної ефективності).

2. У роки Другої світової війни зросла національна свідомість та активізувався національно-визвольний рух.

3. Активна підтримка США і СРСР країн, які боролися за незалежність (кожен відповідно своїм інтересам).

4. Поява місцевих еліт.

Запитання

1)      Які країни володіли найбільшими колоніями в Африці? (карта на с. 104 підручника)

2)      На який період припадає утворення основної кількості африканських держав?

Перший етап деколонізації (1945–1955)

Деколонізація охоплює переважно Азію (усього за цей період незалежність

отримали 11 держав Азії,в Африці — Лівія).

Мирно і контрольовано Велика Британія надала незалежність своїм колоніям у 1947–1948 рр. Індії, Пакистану, Бірмі, Цейлону, Ізраїлю.

В Індокитаї (колонія Франції) та Індонезії (колонія Голландії) через небажання метрополій поступитися розпочалася багаторічна кровопролитна війна за своє визволення. 1954 р. Франція припинила бойові дії в Індокитаї і визнала незалежність В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі

Другий етап деколонізації (1955 — кінець 60-х рр. ХХ ст.)

Епіцентром деколонізації стає Північна і Тропічна Африка. Велика Британія провела роботу з підготовки кадрів управління, військових, вчителів,

лікарів у своїх колоніях, було вироблено механізми передання влади.

За цей період незалежність отримали 7 країн в Азії і 37 в Африці (в 1960 р. незалежними стали одразу 17 африканських країн. Цей рік увійшов в історію як «рік Африки»).

Лише в Алжирі Франція вдалася до застосування сили, але через масові протести світової громадськості та ООН у 1962 р. питання було розв’язано.

Третій етап деколонізації (70-ті — початок 90-х рр. ХХ ст.)

Період краху колоніалізму на Півдні Африки — розпад останньої колоніальної імперії — Португальської (у 1975 р. здобули незалежність Ангола, Мозамбік, Сан-Томе, Прінсіпі). Остаточно визначилася доля Південної Родезії — в 1980 р. тут було проголошено незалежну державу Зімбабве. У 1990 р. Намібія, яка була колонією ПАР стає незалежною.

Це була остання колонія на карті Африки.

Ліквідація останніх колоніальних володінь Великої Британії в Латинській Америці (Багамські острови — 1973 р., Гайана — 1975 р., Беліз — 1981 р.).

Період деколонізації островів Тихоокеанського регіону (Фіджі — 1970 р., Соломонових — 1978 р. — колишніх володінь Великої Британії, Маршаллових (1991), Палау (1994) — США).

Друга половина 90-х — поч. 2000-х рр. — ліквідація залишків колоніалізму:

Гонконг — Сянган (1997 р.), Східний Тімор (1975 р., фактично — 2002 р.)

Запитання

1. Чому розпочався процес деколонізації?
2. Чим відрізнявся процес розпаду найбільших колоніальних імперій?

2. Шляхи розвитку незалежних держав

1. Шлях наслідування передових країн Америки та Європи, зумовив перетворення Сінгапуру, Південної Кореї та інших країн на індустріальні держави.

2. Шлях «соціалістичної орієнтації», який обрали такі країни, як Республіка Конґо, Замбія та ін. Після розпаду СРСР та «соціалістичного табору» в них суттєво погіршилася економічна ситуація.

3. Шлях «неприєднання» (виник у 1961 р.). Прагненням країн, що стали на цей шлях (Індія, Індонезія та ін.), було бажання проводити незалежну політику, не допускати диктату та насильства в міжнародних відносинах.

Особливості суспільно-політичного життя молодих незалежних держав

1. Етнічно-племінний клановий характер побудови держструктур.

2. Високий рівень корумпованості держапарату.

3. Особлива роль керівника держави, що проводить політику патерналізму, коливання або в бік диктатури, або в бік популізму.

4. Загальний антидемократизм влади (багатопартійні системи — рідкісне явище, значний вплив армії).

5. Значний (інколи вирішальний) вплив релігії на ідеологічні установки як влади, так і суспільства.

Запитання

1. Визначте основні проблеми країн регіону на сучасному етапі розвитку (запишіть в зошит)

2. Чому шляхи розвитку нових держав значно відрізнялися?

3. Що дозволило «новим індустріальним державам» досягти швидкого економічного і політичного прогресу?

Висновок. Розпад колоніальної системи, який завершився наприкінці 90-х років ХХ ст., сприяв становленню молодих незалежних держав, що визначили власний зовнішньополітичний курс.

Нові незалежні держави на світовій арені намагаються виступати єдиною силою: вересень 1961 р. ними було утворено організацію Руху неприєднання, яка ставила за мету неучасть своїх членів у багатосторонніх воєнних союзах. Зараз це дуже впливова міжнародна організація. Існують також і регіональні об’єднання (АСЕАН, ОАЄ, НАФТА, ОПЕК).

Домашнє завдання

Опрацювати § 17 підручника

Бойові дії 1941-1943 рр.

Бойові дії 1941-1943 рр.

План

1. План «Барбаросса» і початок німецько-радянської війни
2. Бойові дії на Східному фронті
3. Створення Антигітлерівської коаліції
4. Бойові дії в Середземномор'ї та на Тихому океані

Протягом 1939-1940 рр. Німеччина та СРСР разом змінювали карту Європи, захоплюючи все нові території. Але в кінці 1940 р. Гітлер відмовився від висадки в Британії та ухвалив план війни проти свого союзника. Саме це стало фатальним для Німеччини і зумовило її поразку у війні. Що спонукало диктатора різко змінити напрям війни? Чому німецька армія, захопивши майже всю Європу, зупинилася біля воріт Москви і Сталінграда? Як відбувся корінний перелом у ході війни?

1. План «Барбаросса» і початок німецько-радянської війни.

18 грудня 1940 р. Гітлер підписав Директиву № 21 під кодовою назвою «Барбароса», яка була планом бойових дій проти СРСР. Для окупації території СРСР створено 3 групи армій – Північ (Ленінград), Центр (Мінськ-Москва) і Південь (Київ-Кавказ).  В бойових діях мали брати участь союзники Німеччини – Фінляндія, Угорщина, Словаччина, Румунія, Італія, Хорватія.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР, почалася німецько-радянська війна. На її початковому етапі радянські війська зазнали катастрофічних поразок.

Запитання

Чи готувався Сталін до війни? (проаналізуйте дані першої таблиці на с. 192 підручника)

2. Бойові дії на Східному фронті

Східний фронт	Північна Африка	Тихий океан
Липень-вересень 1941 р. Оборона Києва, Смоленська битва
Серпень-жовтень 1941 р. Оборона Одеси
Липень-жовтень 1941 р. Встановлення блокади Ленінграда (до січня 1944 р.)
Жовтень 1941 р. – липень 1942 р. Оборона Севастополя
Жовтень-грудень 1941 р. Московська битва		7 грудня 1941 р. напад японців на Перл-Харбор, вступ у війну США Грудень 1941р. – лютий 1942 р. окупація японцями Гонконгу, Філіпін та Сінгапуру
Травень 1942 р. Наступ радянських військ на Харків та Ленінград	Травень-червень 1942 р. наступ німців у Північній Африці, захоплення Тобрука	Червень 1943 р. битва біля атолу Мідвей
Липень 1942 р. – лютий 1943 р. Сталінградська битва	Жовтень-листопад 1942 р. поразка німців під Ель-Аламейном
Липень 1943 р. Курська битва	Травень 1943 р. капітуляція німецьких військ в Північній Африці
Вересень-листопад 1943 р. Битва за Дніпро	8 вересня 1943 р. вихід з війни Італії

Причини поразок радянських військ у 1941-1942 рр.

-          Неготовність до оборонної війни;

-          Довоєнні репресії в армії; невдале розташування військ в прикордонних районах;

-          Некомпетентне командування, паніка.

До жовтня 1941 р. німецькі війська внаслідок успішних наступальних дій дійшли до Москви. Тут у грудні 1941 – січні 1942 рр. німці зазнали першої сухопутної поразки в цій війні.

Перемоги радянських військ під Сталінградом і Курськом (див. таблицю) знаменували початок корінного перелому в ході війни.

Запитання (за матеріалами підручника)

1. Як оцінюється значення Курської битви?

2. Які причини корінного перелому у війні?

3. Створення антигітлерівської коаліції

З нападом Німеччини на СРСР Сталін змушений переглянути напрям зовнішньої політики. Про підтримку СРСР заявили Великобританія і США. В липні 1941 р. підписано радянсько-британську угоду про спільну боротьбу з агресорами. 14 серпні 1941 р. Британія і США уклали Атлантичну хартію, що передбачала спільну боротьбу проти нацизму та економічну взаємодопомогу. У грудні до Хартії приєднався СРСР.  1 січня 1942 р. 26 держав підписали Декларацію об'єднаних націй, яка була побудована на принципах Атлантичної хартії. Так було завершено формування Антигітлерівської коаліції.

Ленд-ліз – система передачі урядом США в позику чи оренду озброєння, боєприпасів, сировини країнам-союзникам. (с. 198)

Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 р.) Учасники – Й. Сталін, У. Черчілль, Ф. Рузвельт. Рішення: відкриття другого фронту в травні 1944 р. у Франції; визнання приєднання до СРСР територій Східної Польщі та Прибалтики, претензій на Східну Прусію; надання Польщі частини східних територій Німеччини; згода на вступ СРСР у війну з японією після поразки Німеччини.

Запитання

1. Що таке Антигітлерівська коаліція? Які держави були її лідерами?

2. Поясніть термін «ленд-ліз».

3. Коли відбулася Тегеранська конференція? Хто брав у ній участь?

4. Бойові дії в Середземномор'ї та на Тихому океані

Основні події цього театру війни вказані в таблиці вище.

Запитання

1. Назвіть причини нападу Німеччини на СРСР.

2. Завдяки чому СРСР, зазнавши величезних втрат на початку війни зміг вистояти?

3. Перерахуйте рішення Тегеранської конференції.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

 

Домашнє завдання

§37-38 с. 190-209

Підручник: Сорочинська Н.М.; Гісем О.О. Всесвітня історія 10 клас

Практичне заняття Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років

Практичне заняття

Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років

І варіант

Завдання 1

Заради  швидкого  відновлення  зруйнованої  республіки  необхідно  було якнайшвидше  наповнити  всі  галузі  народного  господарства  трудовими  ресурсами. Як правило переважна більшість новоприбулих робітників розміщалися в гуртожитках  та  бараках.

Молодий робітник Харківського заводу № 75 В. Фидеріков у листі від 8 січня

1945 р. скаржився: „...У кімнаті у мене дуже холодно, як приїхав, жодного разу не був у теплі. Зараз із приятелем спалили табуретку та трохи зігрілися. Гірше за все справи із  грошима,  заробітку  зовсім  не  має.  ...Ордерів  на  проживання  зовсім  не  дають.  У гуртожитку все рване та брудне, мила зовсім не видають, все дуже погано...".

Запитання

1. Назвіть причини залучення великої маси молодих робітників у економіку України в перші повоєнні роки.

2. Чим пояснювалося таке погане матеріальне забезпечення робітників?

3. Як, на вашу думку, описане становище впливало на моральний стан і продуктивність праці робітників?

Завдання 2

Масштаби  депортацій  були  вражаючими. Перша хвиля депортацій припала  на  жовтень  1947  р.,  а  друга  –  на  кінець  1948  р.,  що  було  пов’язано  з переходом до суцільної колективізації. Загалом же впродовж 1944–1952 років із Західної України за межі республіки було вислано без права повернення понад 203 тис. осіб. У  травні-червні  1944  р.  була  здійснена  депортація  кримських  татар.  За офіційними даними з Криму було вивезено переважно в Узбекистан 183,2 тис. осіб кримськотатарської національності, за татарськими джерелами – 238,5 тис.

Тоді  ж,  разом  із  кримськими татарами з півострова були депортовані вірмени, болгари, греки.

Запитання

1. Розкрийте причини описаних дій радянського режиму.

2. Чи можна, на вашу думку, вважати ці дії геноцидом щодо вказаних народів? Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 3

Селяни з колгоспу «Жовтень» Кам’янець-Подільської області, 1946 р.

Запитання

1. Вкажіть особливості життя українського села, що помітні на даному фото.

2. Чим пояснюються наявність цих особливостей?

Практичне заняття

Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років

ІІ варіант

Завдання 1

Після війни багато селян мешкало у хлівах, разом із худобою. Або, що також траплялося часто, через холод тримали худобу біля себе, в хатах, які вціліли. Тією чи іншою  мірою  займалися  крадіжками.  Це  не  вважалося  гріхом.  Узимку, зокрема, коли треба було хоч-якось обігрівати помешкання, в’язанка соломи, темної ночі принесена від колгоспної скирти, вважалася великою розкішшю. Виїхати з села було неможливо: колгоспники не мали паспортів. Дещо краще

було хлопцям, які відслужили армію: вони могли влаштуватися на роботу в містах.

Запитання

1. Чим можна пояснити важке становище селян у повоєнні роки?

2. Чому, на вашу думку, розкрадання колгоспного майна селяни не вважали злочином?

3. Чому селяни прагнули отримати паспорт і влаштуватися працювати на підприємства?

Завдання 2

Найбільш прискореними темпами (щорічно в середньому на 20 тис.) зростала у західноукраїнському регіоні кількість власне росіян. Якщо до війни їх там практично не було, то у 1959 р. їхня чисельність становила 330 тис. осіб або 5 % населення. При цьому  більшість  росіян  влаштовувалась  на  постійне  місце  проживання  в  містах.

Одночасно  значна  частина  молодих  спеціалістів  з  місцевого  населення,  яка закінчувала українські навчальні заклади, направлялась на роботу за межі Української РСР. Крім того, в Україні значно зменшилася кількість представників наких національностей, як німці, поляки, греки та ін. У 1951 р. населення УРСР становило 37,2 млн. осіб, що на 4,1 млн. менше, ніж у  довоєнному  1940  р.

Запитання

1. Які дії радянського режиму спричинили таку зміну демографічної ситуації в УРСР?

2. Чому, на вашу думку, українські спеціалісти цілеспрямовано направлялися на роботу в інші регіони при тому, що УРСР відчувала дефіцит кваліфікованих кадрів?

Завдання 3

Жінки  на  відбудові  Дніпрогесу. Запоріжжя, 1947 р.

Запитання

1. Вкажіть особливості процесу повоєнної відбудови, що помітні на даному фото.

2. Чим пояснюється наявність цих особливостей?

«Відлига» в культурі. Шістдесятництво.

«Відлига» в культурі. Шістдесятництво.

План

1) Історичні умови розвитку української культури.

2) Науково-технічна революція та розвиток науки в Україні.

3) Реформи у системі освіти.

4) Десталінізація та її вплив на літературно-мистецьке життя.

5) Антицерковна кампанія.

1) Історичні умови розвитку Української культури.

Українська культура кінця 1950 – початку 1960-х рр. розвивалася в умовах «відлиги», яка мала значний вплив на усі процеси культурного життя. Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню.

Суттєвий вплив на формування ідеології суспільства справило святкування у 1954 р. 300-річчя Переяславської ради. На честь цієї події ЦК КПРС схвалив «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954)». У документі наголошувалося, що ця подія є важливою для усього радянського народу.

Політична «відлига» привела до нової хвилі «українізації». Знову постало питання про збереження української мови.

Такі історичні умови сприяли новому піднесенню української культури, можна навіть говорити про її чергове відродження.

Запитання

Які чинники впливали на українську культуру в цей період?

2) Науково-технічна революція та розвиток науки в Україні.

На пленумі ЦК у липні 1955 р. ставлення партійного керівництва до наукових досліджень помітно змінилося.  Істотно збільшуються бюджетні витрати на науку. Фактично у повному обсязі стали фінансуватися наукові установи військово-промислового комплексу. Науковці уперше дістали змогу під час закордонних відряджень ознайомлюватися із новітніми науковими досягненнями.

Провідну роль у розвитку науки в республіці відігравала Академія наук України, президентом якої з 1946 по 1962 р. був О. Палладін, а з 1962 р. Б. Патон. У 1957 р. в складі АН УРСР створюється обчислювальний центр на чолі з В. Глушковим. Саме тут почала активно розвиватися кібернетика. У 1962 р. центр був перетворений на інститут кібернетики.

Під керівництвом Б. Патона Інститут електрозварювання розробляє ряд нових технологій і виводить радянську науку у цій галузі на провідні позиції у світі. Величезну роботу з проблем атомної енергетики проводив фізико-технічний інститут у Харкові.

Інститут механіки АН УРСР   розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет. Українські науковці багато зробили для розвитку космонавтики.  Вони безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі в жовтні 1957 р. й польоту в космос першої людини.

В інституті фізики у 1960 р. створено ядерний реактор, за допомогою якого здійснювалися дослідження в галузі фізики атомного ядра. У середині 50-х рр. під керівництвом М. Амосова запроваджено нові технології хірургічного лікування серцевих захворювань.

Процеси лібералізації, що широко розгорнулися в країні за часів М. Хрущова, не могли не торкнутися й гуманітарних наук. У цей період науковці уперше отримали можливість досліджувати архівні джерела радянської доби.

Зрозуміло, що партійні діячі, як і раніше, ретельно стежили за тим, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем та історичних постатей, не піддавали критиці партійні органи та їхню діяльність.

Борис Патон	Віктор Глушков
Микола Амосов	Сергій Корольов

Запитання

Назвіть основні досягнення української науки періоду «відлиги»

Чи зник контроль тоталітарного режиму над культурою? Доведіть свою думку.

3) Реформа в системі освіти.

У 1958 р. відбулася реформа народної освіти. За нею передбачався перехід до обов’язкового  8-річного навчання. Десятирічки перетворювалися на одинадцятирічки. Розширювалася мережа шкіл-інтернатів. Покращувалася система підготовки вчителів. Політехнізація освіти призвела до того, що учень, виходячи зі стін школи, отримував найбільш поширені в промисловості й сільському господарстві професії.

У республіканському законі про народну освіту залишився пункт про факультативність вивчення української мови. Як результат, з 1959 до 1965 р. кількість російських шкіл в УРСР зросла з 4192 до 4703, а кількість українських скоротилася з 25 308 до 23 575. Проте ця статистика повністю не відображає процес: більшість українських шкіл були невеликими (кілька сотень учнів), у той час, як у російських навчалися по декілька тисяч.

У 1965 р. було прийнято рішення про поступовий перехід у вищих навчальних закладах УРСР на українську мову навчання. Але воно так і не було реалізоване.

Запитання

Як ви вважаєте, якими були наслідки реформи у системі освіти? Чому?

4). Десталінізація та її вплив на літературно-мистецьке життя.

Процеси десталінізації й лібералізації державного й суспільно-політичного життя викликали в республіці нову хвилю «українізації». Як і в 1920 ті рр.. у цей період гостро постала проблема збереження української мови та розширення сфер її вживання. Серед перших на захист рідної мови стали письменники М. Рильський, М. Бажан, Н. Рибак, С. Крижанівський. Свіжі підходи «відлиги» відчувалися у літературно-мистецькій сфері.

На хвилі боротьби із сталінізмом та тоталітаризмом в Україні з початку 60-х рр. формується і згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців – так званих «шістдесятників». Одним із перших їх осередків став Клуб творчої молоді у Києві, що виник у 1960 р. його очолював Л. Танюк, а найактивнішими учасниками засідань були І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, Алла Горська та ін..

Робота клубу розпочалася з поступового відродження українських традицій та організації різних мистецьких гуртків. Пізніше рух «шістдесятників» набирає усе виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам’яті Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Л. Курбаса.

У 1962 р. клуб аналогічного спрямування «Пролісок» починає працювати у Львові. На відміну від киян, що віддавали перевагу культурницькій сфері, молоді львів’яни намагалися максимально політизувати свою діяльність, торкаючись небезпечних у той час національних проблем.

Обмеженість процесів десталінізація, непослідовність і незавершеність демократичних хрущовських перетворень зумовили новий сплеск боротьби з будь-якими виявами інакодумства. Партійні й карні органи розпочали відверте переслідування «шістдесятників» у пресі, звільняли їх з роботи, улаштовували провокації, забороняли друкувати художні і наукові праці.

Запитання

Які основні зміни відбулися в літературі та мистецтві?

Назвіть причини появи шістдесятництва.

5) Антицерковна кампанія.

Упродовж 1950-60-х рр. політика влади щодо релігії та церкви зазнала певної еволюції:

–        лібералізація, послаблення тиску на церкву – 1954 – 1958 рр.

–        масштабна кампанія наступу на церкву – 1958 – 1962рр.

Процес десталінізація радянського суспільства зумовив деякі послаблення тиску на релігійні організації. За 1955 – 1956 рр. значно збільшилась кількість православних церков і молитовень, у 1955 – 1957 рр. відчутно зросла кількість православного духовенства. Збільшився набір до релігійних навчальних закладів.

Із 1955 р. почалося повернення із заслання греко-католицької церкви. Було звільнено 286 із 344 репресованих. Також був звільнений митрополит Й. Сліпий.

Процес повернення призвів до активізації віруючих, які сподівалися на відновлення УГКЦ. Однак, РПЦ і партійно-державне керівництво вжили необхідних заходів, аби унеможливити відновлення УГКЦ. У 1957 р. відбулись повторні арешти деяких єпископів, посилилися адміністративні переслідування Й. Сліпого. На кінець 1957 р. будь-які спроби відродити УГКЦ були придушені.

Боротьба проти УГКЦ стала початком нового наступу на церкву. Партія обрала курс на побудову комунізму й форсоване подолання релігійності. Місцевим органам влади було дано розпорядження про встановлення жорстокого контролю за священиками, фінансовою і господарською діяльністю церков. Рада в справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР фактично контролювала всі найважливіші питання церковного життя. Із 1959 р. розпочалась кампанія закриття церков і монастирів. Протягом чотирьох років було закрито понад 3 тис. церков і молитовень.

Початок 1960-х рр. позначився посиленням переслідування протестантських церков і сект. Над представниками цих церков відбулась низка судових процесів, але це нічого не дало: кількість громад зменшилася, але  кількість віруючих зросла.

Таким чином, після короткого періоду лібералізації церковного життя відбувся черговий погром церков.

Йосип Сліпий

Запитання

М. Хрущову належить вислів : «У питаннях культури я – сталініст». Назвіть практичні підтвердження цієї позиції.

Домашнє завдання.

–        Опрацювати § 10 с. 88-95;  § 12 с. 100-110

–        За опрацьованим матеріалом заповнити таблицю.

Представники	Твори
Поети і письменники
Художники
Композитори