Соціальна взаємодія
та соціальні зв’язки
План
1.
Поняття соціальної
взаємодії та її види
2.
Соціальні процеси та
їх різновиди
3.
Соціальні рухи, їх
природа і типи
Суспільство є складною системою, основними елементами якої є спільноти. В
свою чергу, спільноти складаються з людей (індивідів), які, взаємодіючи між
собою, забезпечують функціонування спільноти. Взаємодія спільнот є основою
життєдіяльності суспільства. Саме процесам взаємодії присвячено сьогоднішнє
заняття.
1.
Поняття соціальної взаємодії та її види
Головною особливістю соціального життя є взаємодія
індивідів соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів.
Соціальна взаємодія — система
взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії
одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і
наслідком відповідних дій інших.
У процесі її реалізується соціальна дія партнерів,
відбувається взаємне пристосування дій кожного з них, одностайність у розумінні
ситуації, усвідомленні її смислу дій, певний ступінь солідарності між ними.
Види
соціальної взаємодії класифікують:
—
за кількістю
суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами;
—
за характером
взаємовідносин суб'єктів взаємодії: односторонні та двосторонні, солідарні
(узгоджені) та антагоністичні (ворожі); випадкові, тимчасові і стійкі, приватні
і публічні; особистісні і речові; формальні і неформальні;
—
за терміном:
короткочасні й довгочасні;
—
за наявністю
(відсутністю) організованості: організовані та неорганізовані;
—
за свідомістю
взаємодії: усвідомлені та неусвідомлені;
—
за «матеріальністю»
обміну: інтелектуальні (ідейні), почуттєві (емоційні) та вольові.
Запитання
1.
Що таке
соціальна взаємодія?
2.
Які
види соціальної взаємодії ви можете назвати? Наведіть приклади.
2. Соціальні процеси та їх різновиди
Значні соціальні зміни в суспільстві відбуваються
внаслідок спільних х односпрямованих і взаємоузгоджених дій людей,
які беруть участь у всіх соціальних процесах.
Соціальний процес — послідовна зміна
станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних За характером процеси можуть
бути еволюційними і революційними, за
спрямованістю – прогресивними та реакційними; процесами розвитку і
деградації. За системами, у яких
відбуваються процеси їх класифікують на:
—
внутріособистісні
(процес самоосвіти);
—
процеси у стосунках
між двома індивідами;
—
процеси у стосунках
між індивідом і групою;
—
процеси, які змінюють
організацію і внутрішню структуру спільноти;
—
процеси, які змінюють
відносини між двома групами (спільнотами);
—
процеси, які змінюють
структуру та організацію глобального суспільства.
Виділяють також процеси мобільності, які змінюють
місце індивідів чи груп як у просторі, так і в соціальних структурах; процеси
дезорганізації та реорганізації, які змінюють соціальну організацію спільноти.
Процеси змін у системах культури впливають на стосунки між людьми, на
організацію і структуру спільноти, наприклад процеси, які змінюють системи
ідеології, релігії, науки, техніки.
Тепер розглянемо основні види соціальних
процесів.
Пристосування — прийняття індивідом
чи групою культурних норм, цінностей
та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому
середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки.
Це форма поведінки, придатна для життя в новому середовищі. Оскільки умови життя безперервно змінюються, то
процеси пристосування відбуваються в суспільстві постійно. Тривала непристосованість призводить до дезорганізації
особистості. А групи чи спільноти, які не можуть пристосуватися до нових умов
середовища чи до глобальних змін у суспільстві, в культурі, техніці тощо,
піддаються дезорганізації.
Співробітництво — соціальний процес,
який полягає в узгодженні діяльності індивідів,
груп для досягнення загальної мети.
Співробітництво передбачає наявність спільних або схожих
інтересів, усвідомлення кожною стороною необхідності й можливості взяти на себе
реалізацію завдань для їх досягнення, виявлення аналогічних прагнень з іншої
сторони, достатнє розуміння і знання один одного для впевненості в лояльності,
встановлення правил, які забезпечують співробітництво. Сутність співробітництва — взаємна
вигода. Співробітництво можливе на основі взаємного пристосування, що
передбачає і відмову від деяких власних цінностей.
Суперництво – соціальний
процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів (груп), або
прагненні задовільнити однакові інтереси за допомогою тих же ресурсів чи
засобів, що й інші індивіди (групи).
Суперництво не обов’язково призводить до
конфлікту. Змагаються, наприклад, учні за одержання найкращого атестата.
Суперництво може виникати і тоді, коли конкуренти за високу посаду, за високе
становище не знають один про одного.
Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група
прагнуть досягнення власних цілей (задоволення
потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі
іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.
В конфлікті завжди є усвідомлення противника. Його породжують різні системи цінностей,
упереджене ставлення, почуття небезпеки. Конфлікт може виявлятися в різних
формах.
Якщо в
суспільстві вказані процеси підтримуються в такій рівновазі, коли суспільному
співробітництва, суперництва і конфлікту підтримуються
в такій рівновазі, що соціальному порядку ніщо не загрожує, то вважають, що ці
процеси протікають соціально організовано. Але за перевищення допустимої межі
нестійкості цієї рівноваги, а також коли задоволенню потреб членів спільноти
загрожує небезпека, настає стан соціальної дезорганізації.
Соціальна дезорганізація - сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах
певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і
перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів
колективного життя. Дезорганізація полягає в
ослабленні механізмів формального і неформального контролю, нестійкості
критеріїв оцінок, у поведінці, яка суперечить усталеним і допустимим нормам. Її
зумовлюють різні чинники: стихійні лиха, тривалі війни, політичні кризи,
радикальні зміни системи влади, революції, масові міграції населення, радикальні зміни в одній галузі
господарства, науки чи техніки, які порушують рівновагу й узгодженість з іншими
галузями і зумовлюють зниження ефективності дії інститутів та форм соціального
контролю. Серед причин соціальної дезорганізації — масові захворювання,
участь у вирішенні питань колективного життя
неврівноважених чи психічно хворих людей.
Міграція - процес зміни постійного місця проживання
індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а
також переселення з села в місто або навпаки.
Соціологи
виділяють три групи чинників, які спонукають людей до зміни місця проживання,
виштовхування, притягування, доступність шляхів міграції. Чинники виштовхування
пов'язані з незадовільними умовами існування індивідів у рідних місцях Чинниками
протягування є наявність привабливих умов для
проживання в інших місцях. Розрізняють міграцію
міжнародну і внутрішню.
Надмірна
міграція може призводити до негативних змін демографічного складу регіону чи
країни, ринку робочої сили, зниження інтелектуального рівня суспільства.
Запитання
1.
Розкрийте поняття «соціальний
процес».
2.
В яких соціальних системах вони
відбуваються?
3.
Які найпоширеніші соціальні
процеси ви можете назвати? В чому їх особливості?
3. Соціальні рухи, їх природа і типи
Важливим
джерелом соціальних змін є соціальні рухи.
Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей,
спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм. Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або
певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у
суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на
хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання.
Соціальні рухи, з
одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого —
бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не
стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування
після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей.
Ставлення більшості людей до таких рухів байдуже.
У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій:
виникнення, об'єднання, формалізації, розпаду і
зникнення.
Стадія виникнення. На цій
стадії домінують незадоволеність певними аспектами життя, невпевненість. Вини формують у людей соціальну стурбованість.
Стадія об'єднання.
Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до
активних дій. Вони гуртуються для
обговорення проблем. З'являються агітатори,
висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить
подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику,
прагнуть залучити якомога більше людей. Рух може формувати союзи з подібними рухами чи організаціями, популяризувати ідеї, доводити до
громадськості результати своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху
охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу
формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.
Стадія формалізації. Цієї фази досягають
далеко не всі рухи. Формалізація підвищує
ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає
визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в
дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії
формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і
кодекси.
Стадія розпаду. Рух може припинити
своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і
зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань,
або зникнення причин, що зумовили появу
руху, він розпадається (припиняє своє існування) або перетворюється на соціальний
інститут, організацію, політичну партію. Іноді рух розпадається на автономні, часто конфліктуючі між собою утворення, які,
втрачаючи вплив і популярність, згодом припиняють існування. У недемократичних
суспільствах рух, якщо він стає небезпечним і небажаним для влади, може бути
забороненим або знищеним владними органами.
Позаяк
суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати.
Метою суспільних рухів можуть бути соціальні
перевороти (революція, контрреволюція), конкретні політичні результати (рух в підтримку
політичного лідера), економічні, культурні, соціальні та інші реформи,
поліпшення екологічної ситуації, зміна свідомості та поведінки учасників руху
(рух анонімних алкоголіків, культові рухи), поліпшення правового, матеріального
та соціального становища окремих груп населення (молодіжний, феміністичний,
емігрантський рухи) тощо. Одні
рухи переслідують обмежені за масштабом цілі (рух за врятування рідкісних
тварин), інші відзначаються надзвичайною широтою (рух за заборону ядерної
зброї).
Найпростіша класифікація суспільних рухів:
Експресивні рухи. Виникають внаслідок
перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє.
Реальна дійсність для учасника такого
руху є непривабливою. Тому вони прагнуть створити власну субкультуру,
дистанціюючись від офіційного суспільства.
Деякі експресивні
рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле — ветеранів війни,
монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку,
ритуали тощо.
Утопічні рухи. Постають на хвилі
прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі
групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні
секти Сходу). Натомість ідеологія світських утопістів базувалася на альтруїзмі, доброті
людини. Ігнорування природних прагнень людини (особисте благополуччя,
самореалізація, отримання винагороди) призводить до згасання цих рухів. Але
постійно з'являються нові.
Реформаторські
рухи. Спрямовані на зміни окремих структур
без повної трансформації самого суспільства. Необхідною умовою є позитивне
ставлення їх учасників до існуючого суспільного ладу. Поширені в основному в
демократичних суспільствах. Наражаючись на опір частина учасників може перейти
до революційного руху.
Революційні рухи. Розвиваються в
атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу
соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є
живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче
відсувають революцію.
Рухи опору. Виникають серед тих
людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й
швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або
викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські
рухи.
Отже,
суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на
їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх
залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.
Запитання.
- Визначте основні стадії розвитку соціальних рухів.
- Наведіть приклади соціальних рухів різних типів у
сучасному світі.
- Визначте роль соціальної взаємодії в суспільстві.
- Визначте спільні і відмінні риси конфлікту і
суперництва.
- Які особливості характерні для кожної стадії існування соціальних рухів?
- Відтворіть класифікацію соціальних рухів.
