Культура та філософія давніх цивілізацій та античності

 Культура та філософія давніх цивілізацій та античності

1. Первісна культура

Пояснення ключових понять через образи:

Магія: Полювання на малюнок. Перед полюванням люди кидали списи в зображення бізона, вірячи, що це «зачарує» справжню тварину.

Тотемізм: Віра в те, що наше плем'я походить від певної тварини (наприклад, вовка), яка є нашим священним захисником.

Анімізм: Віра в те, що все навколо (дерево, річка, камінь) має душу.

Головне правило первісної культури — традиція. Роби точно так, як робили предки, інакше плем'я загине. Особистість розчинена в колективі.

2. Культура стародавнього Сходу

Культ вічності Стародавнього Єгипту — це унікальна світоглядна система, де земне життя вважалося лише тимчасовим етапом, а справжнім та нескінченним визнавалося існування у потойбічному світі. Для того, щоб жити вічно після смерті, єгиптянин мав зберегти дві головні сутності: Ба — мобільна «душа» людини, яку часто зображували у вигляді птаха з людською головою. Вона могла залишати гробницю, літати у світ живих, але щоночі обов'язково поверталася назад. Ка — духовний двійник людини, її життєва сила. Щоб Ка існувала у вічності, їй потрібен був матеріальний якір. Саме тому виникла традиція муміфікації (збереження тіла від руйнування) та виготовлення точних портретних скульптур померлого (якщо тіло пошкодиться, Ка мала вселитися у статую).

Масштабна архітектура Єгипту була повністю підпорядкована ідеї безсмертя. Свої будинки єгиптяни будували з недовговічної глини-сирцю, вважаючи їх просто «заїжджими дворами». Натомість гробниці (піраміди) споруджували з вічного каменю — граніту та вапняку, називаючи їх «домами вічності». Форма піраміди символізувала застиглі сонячні промені бога Ра. Фараон, як земне втілення бога, після смерті мав піднятися цими променями-сходинками на небо, щоб зайняти своє законне місце серед зірок та керувати всесвітом далі.

Найважливіший етичний елемент культу вічності — це потойбічний іспит, який проходила кожна людина. Бог Анубіс (із головою шакала) клав на одну шальку терезів серце людини (обитель її пам'яті та вчинків), а на іншу — перо богині правди Маат. Якщо серце було важким від гріхів, це означало остаточну смерть та забуття. Якщо серце виявлялося легким, як перо, людина отримувала перепустку в рай. Культ вічності Єгипту став першим в історії людства прикладом, коли право на безсмертя та щасливе потойбічне життя почало прямо залежати від моральних вчинків людини на землі, а не лише від її багатства чи сили.

Культура Стародавньої Індії здійснила унікальний прорив: замість дослідження зовнішнього світу, індійські мислителі першими скерували погляд глибоко всередину самої людини. В індійській філософії доля людини ніколи не була випадковістю. Вона базувалася на трьох фундаментальних законах: Сансара (реінкарнація): Віра в те, що смерть — це не кінець. Душа людини безкінечно перероджується у нових тілах (людей, тварин або навіть комах). Карма (Закон Бумеранга): Це закон причинно-наслідкових зв'язків. Кожен вчинок, кожне слово і навіть кожна таємна думка мають наслідки. Дгарма (Обов'язок): Щоб отримати хорошу карму, людина повинна виконувати свій праведний обов'язок — жити чесно, не шкодити природі. Ці закони органічно доповнюють ідеї буддизму: «Твоє спасіння і твій спокій залежать виключно від твоїх зусиль, а не від жертвоприношень чи молитов». Буддизм вперше проголошує ідею рівності людей.

Культура Стародавнього Китаю знайшла свій унікальний шлях до стабільності: замість пошуку містичного потойбіччя чи таємниць душі, китайські мислителі зосередилися на побудові ідеального суспільства на землі. Головним архітектором цього суспільного ладу став мислитель Конфуцій, який жив у VI–V століттях до н. е.

Конфуцій вважав, що держава буде сильною і щасливою лише тоді, коли кожен громадянин чітко знатиме своє місце і виконуватиме свої обов'язки. Він запропонував уявити державу як велику, патріархальну родину, де правитель — це суворий, але справедливий батько. Він повинен дбати про свій народ, бути моральним прикладом і не зловживати владою. Народ — це слухняні та шанобливі діти. Вони мають поважати правителя та чиновників, старанно працювати й беззаперечно виконувати закони.

Культурний код конфуціанства тримається на трьох фундаментальних поняттях:

Лі (Ритуал, етикет, правила): Конфуцій розписав правила поведінки для будь-якої життєвої ситуації. Дотримання ритуалу виховує в людині самодисципліну.

Сяо (Синівська шанобливість): найвища чеснота дитини — повага до батьків та предків. Якщо людина не поважає свого батька вдома, вона ніколи не стане хорошим громадянином і буде порушувати закони держави.

Жень (Людяність): це внутрішнє почуття справедливості, доброти та співчуття до інших. Саме від Конфуція до нас прийшло Золоте правило моралі: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі».

Філософія Конфуція здійснила революцію в управлінні державою. У Стародавньому Китаї вперше в історії запровадили систему державних іспитів. Щоб стати потрібно було скласти важкий іспит на грамотність, знання законів та ритуалів. Освіта та розум стали головним соціальним ліфтом.

3. Антична культура

До появи філософії греки пояснювали будь-яке природне явище діями богів (це називається міфологічним мисленням). Греція була країною мореплавців та торгівців. Подорожуючи світом, греки помітили: у єгиптян, вавилонян та персів боги зовсім інші, але сонце всюди сходить однаково, а кораблі тонуть за одними й тими ж законами фізики. З'явилося розуміння: Всесвіт працює за єдиними, чіткими правилами, які не залежать від примх богів. Його назвали Космосом (що грецькою означає «порядок»), а закон, за яким він живе — Логосом (Розумом). Науковий світогляд був закладений натурфілософією – пошуком єдиної матеріальної основи всього існуючого. Її бачили у воді, повітрі, вогні, постійному русі, невидимих неподільних частинках (атомах?).

Апогеєм розвитку грецької культури ств період діяльності Сократа, Платона і Арістотеля. Вони заклали початки логіки, політики та багатьох сучасних наук. Перехід від міфу до філософії звільнив людський розум. Замість того, щоб сліпо підкорятися страху перед невідомим чи вірити міфам, греки навчилися критично мислити, сумніватися, доводити власну думку за допомогою аргументів та створювати науку.

Заслугами стародавніх греків є створення політичного режиму – Демократії, театрального мистецтва, Олімпійських ігор (культ краси тіла).

Римська цивілізація здійснила унікальний перехід в історії культури: вона взяла грецьку теоретичну мудрість і перетворила її на чисту практичну користь. До найвизначніших римських винаходів належать бетон, арка (склепіння), водогін, бруковані дороги.

Римляни підійшли до суспільства прагматично. Вони зрозуміли: щоб величезна імперія з десятками різних народів не розвалилася, потрібен ідеальний соціальний каркас — Закон. Вони створили Римське право — чітку, кодифіковану систему законів, де вперше було чітко прописано права громадянина, правила торгівлі, суду та приватної власності.Саме римляни подарували сучасному світу принципи: «Закон один для всіх», «Ніхто не може бути засуджений без суду» та «Презумпція невинуватості».

Основу світогляду стародавнього Риму почала формувати філосоція стоїцизму. Стоїцизм був створений як інструкція з виживання в часи криз та стресу. Це філософія мужності, самоконтролю та внутрішньої свободи. Вся філософія стоїцизму тримається на одному простому, але геніальному правилі — розподілі всього світу на дві категорії:

1)Те, що від нас ЗАЛЕЖИТЬ: наші власні думки, наміри, реакції, емоції, цінності та вибір. Це єдина сфера, де людина має повну владу.

2) Те, що від нас НЕ ЗАЛЕЖИТЬ: погода, думка інших людей, їх поведінка, економіка, минуле, хвороби.

Щоб жити щасливо та не втрачати спокій, стоїк повинен щодня тренувати чотири головні якості:

Мудрість: вміння відрізнити добро від зла, а головне — важливе від неважливого.

Мужність: здатність діяти правильно та чесно навіть тоді, коли тобі страшно, або коли весь світ налаштований проти тебе.

Справедливість: ставлення до всіх людей із повагою, чесність у вчинках, прагнення робити суспільство кращим (космополітизм — віра в те, що всі люди є громадянами одного великого світу).

Поміркованість: залізна самодисципліна, контроль над своїми бажаннями та емоціями (не заздрити, не хвастатися, не переїдати).

Стоїцизм став першим психологічним «щитом» в історії культури. Він навчив людство поняттю атараксії (абсолютної незворушності духу перед обличчям життєвих бур). Замість того, щоб панікувати чи просити богів про дива, стоїки запропонували розраховувати на силу власного розуму та волі. Ця філософія лягла в основу сучасної психотерапії (когнітивно-поведінкової) та допомагає людям справлятися зі стресом і в XXI столітті.

Рим довів, що культура — це не лише абстрактне мистецтво, філософія чи релігійні міфи. Культура — це також комфорт, безпека, чиста вода, надійні дороги та чіткі закони, які захищають людину. Римляни приземлили культуру Античності, зробивши її технологічною та глобальною.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти міні-твір на тему: «Використання культурних досягнень давньої епохи (на вибір) сучасним суспільством».

Суспільство як соціальна система

 Суспільство як соціальна система

1. Поняття суспільства як соціальної системи.

«Суспільство» є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи і не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас постійно. Існує три узагальнених уявлення:

1) суспільство – це люди (тобто це не одна людина);

2) ці люди чимось об’єднані;

3) для людини суспільство є необхідним.

Суспільна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші ознаки суспільства як соціального феномену.

Так, античні філософи, зокрема Аристотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою.

У Середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок

домовленості людини з Богом; у Новий час існувала думка суспільного договору між людьми, внаслідок якого виникло суспільство, хоча деякі філософи вважали (Д. Дідро), що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в середині ХІХ – на поч. ХХ ст.

Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали суспільство динамічними утвореннями, що як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Є. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М. Вебера суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій.

До основних ознак суспільства (тобто стійких характеристик, які дають змогу

відрізняти суспільство як цілісне соціальне утворення від усіх інших категорій) належать:

- спільність території;

- цілісність;

- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

- субкультура;

- автономність (тобто спроможність існувати самостійно) та самодостатність;

- самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Суспільство – сукупність людей, об’єднаних історично складними формами взаємозв’язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, яка характеризується цілісністю, самовідтворенням, самодостатністю, спільністю території, саморегулюванням і субкультурою.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні спільноти, норми і цінності.

Кожний з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв’язку з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній.

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певних підсистем, які взаємодіють одна з одною, це, зокрема: правова, демографічна, економічна – відносини в процесі матеріального виробництва; соціальна – взаємодія класів, соціальних груп, верств; політична – діяльність державних організацій, політичних інститутів, партій та об єднань; духовна – розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, мистецтва, освіти, релігії тощо. Кожна підсистема складається в свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організму.

Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Слово "система" означає складене з частин, з'єднане. Звідси, системою називають сукупність взаємопов'язаних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність. Соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Аналізуючи ці елементи, можна дати відповідь на питання, чому суспільство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система.

Суспільство є живим організмом, що перебуває у постійному розвитку.

Життєдіяльність суспільства (суспільне життя) є необхідною умовою його існування,

реалізації його завдань і функцій.

 Суспільне життя – реальний процес існування розвитку і взаємодії

осіб, соціальних спільнот, інститутів суспільства, що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності.

 Специфічною ознакою суспільного життя є єдність матеріального і духовного, стихійного і свідомого начал.

 Основними сферами суспільного життя є:

а) економічна, яка охоплює матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання,

відносини власності, економічну і технічну базу, науково-технічний прогрес, технологічну революцію;

б) політична, яка полягає в управлінні відносинами між людьми у суспільстві, що

можуть виявитися у таких формах, як революція, реформа, війна, класова боротьба тощо;

в) духовна, складовими якої є ідеї, теорії, погляди, уявлення, вірування;

г) культурна, що об’єднує продукування культурних цінностей, передання їх наступним

поколінням;

д) соціальна, основою якої є діяльність з відтворення населення, його кількісних та

якісних характеристик.

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства.

Забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

Регулювання і організація суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

Акумуляція і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного рості особистості.

2. Типології суспільств.

Типології суспільств, так само, як типології будь-яких соціальних явищ (наприклад, держав, партій, особистості, конфліктів), можна розглядати як метод наукового пізнання, який полягає у диференціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їх групуванням та схожими рисами. Вдаючись до типологічного описання суспільств, дослідники мають можливість співставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Загалом типи суспільств можуть виділяти на макро- та мезорівнях. Серед класичних типологій суспільств, яких нараховується не один десяток, виокремимо найбільш широко вживані та розповсюджені.

Даніель Белл є творцем технократичної типології суспільств, яка набула , особливої популярності у другій половині XX століття. Згідно з нею, виділяють три типи суспільств:

А) Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв’язків, усім править вождь. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родині зв’язки.  

Б) доіндустріальні, або традиційні, які ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а технологічну основу їх складає ручна праця. На цьому етапі вже з’являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесло, зароджується держава. Система родинних зв’язків перестає бути основою соціальної структури cуспільства.

В) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілізації, а технологічну основу їх складає машинна праця. Виникають наприкінці 18 століття, з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значним додатковим продуктом, розвитку системи держаного управління.

Г) постіндустріальні, які базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх складають знання, інформація. Висунення на передній план теоретичної сфери економічної діяльності – сфери послуг; визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів, комп’ютеризація і відкритість суспільства; безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності . Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини.

Крім вказаної існують інші назви такого суспільства: Р.Дарендорф вживає термін "посткапіталістичне суспільство", А.Етціоні - "постсучасне", Е.Тоффлер, Р.Арон -"інформаційне", З.Бжезинський - "технотронне".

Наприкінці XX століття набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду", згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального виробництва перш за все, які здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, і решта суспільств, що становлять джерело дешевої сировини і дешевої робочої сили для високорозвинутих суспільств.

За формаційною типологією, розробленою в ХІХ ст. К. Марксом суспільства розрізняються за двома ознаками: власність на засоби виробництва та основними класами (прошарками), що існують в суспільстві.

Суспільно-економічна формація	Власність на засоби виробництва	Основні класи
комуністична комунізм соціалізм	загальна	без класів робітники, селяни
капіталістичне	приватна	капіталісти та наймані робітники
феодальне	приватна	феодали та селяни
		рабовласники та раби
рабовласницьке	приватна
первісне	загальна	без класів

На мезорівні найпоширенішими є типології Карла Поппера та Ентоні Гідденса. Поппер розподіляє всі суспільства на відкриті (демократичного типу, з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного та авторитарного типу з утиском прав та свобод людини). Досить часто вживаною є історична типологія суспільств. У загальних рисах вона окреслена Е.Гідденсом. Згідно з нею, виокремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мисливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи. Останні, у свою чергу, поділяються на:

•         суспільства першого світу (від XVIII століття дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія;

•         суспільства другого світу (від початку XX століття до початку 90-х років XX століття) - СРСР, держави Східної Європи, які згодом, внаслідок політичних та економічних реформ, переходять до суспільств першого світу.

•         суспільства третього світу (від XVIII століття, коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамериканські країни;

•          "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.

Кожна з наведених типологій суспільств має право на існування, базується на власних теоретико-методологічних засадах, має відповідний понятійний апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті змістовні характеристики суспільств.

3. Соціальні інститути

Ефективне функціонування суспільства, як соціальної системи забезпечує наявність у ньому соціальних інститутів.

Соціальні  інститути – це стійкі, організовані форма діяльності груп людей і способи здійснення спеціалізованої діяльності, які забезпечують функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного розподілу праці і суспільних відносин

в межах соціальної організації суспільства. Соціальні інститути встановлюють в суспільстві

певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій.

За типом вирішуваних завдань соціальні інститути можна розділити на 4 групи:

Сфера життя суспільства	Основні інститути	Базова потреба, яку задовольняє
Економічна	Ринок, власність, гроші, виробництво	Потреба в матеріальних благах (їжа, житло)
Політична	Держава, армія, суд, партії	Потреба в безпеці, порядку та управлінні
Соціальна	Сім'я, охорона здоров'я, стратифікація	Потреба у спілкуванні, продовженні роду, впорядкування життя, мотивація
Духовна	Освіта, наука, релігія, мистецтво	Потреба в самопізнанні, сенсі життя, знаннях

З усього сказаного вище можна зробити висновки про те, що суспільство, будучи цілісною системою, має надзвичайно складний, багатовимірний характер, що зумовлює велику строкатість поглядів на його типологію та розвиток. Водночас у науці дедалі більше простежуються спроби уніфікації уявлень про соціальну систему, в яких немає вже провідної ролі якогось одного чинника чи складника; центром уваги дослідників поступово стають соціальні спільноти, які найкраще втілюють у собі повсякденні потреби та далекосяжні інтереси людського існування.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти таблицю «Технократична типологія суспільств»

	Цивілізаційний підхід до аналізу стадій розвитку суспільства
Основні ознаки та відмінності	Стадії суспільного розвитку
	Доіндустріальне суспільство	Індустріальне суспільство	Постіндустріальне суспільство
Період виникнення
Ключова сфера економіки
Провідні соціальні групи, що керують суспільством
Основні ознаки