Українська культура XIX - початку XX ст.

 Українська культура XIX - початку XX ст.

XIX — початок XX століття — це період українського культурного відродження («довге XIX століття»), коли культура стала головним інструментом збереження нації в умовах відсутності власної держави.

В кінці ХVІІІ ст. закріплено розподіл українських земель між двома імперіями — Російською (Наддніпрянщина) та Австрійською/Австро-Угорською (Галичина, Буковина, Закарпаття). Обидві імперії в тій чи іншій мірі здійснювали антиукраїнську політику. Яскравіше вона проявилася в Росії, де було видано 1863 р. Валуєвський циркуляр (заборона друку релігійних, навчальних і популярних книг українською мовою), а 1876 р. Емський указ (повна заборона українського слова, театральних вистав, ввезення книг із-за кордону).

Водночас процеси модернізації суспільства, промисловий переворот, діяльність меценатів (Терещенки, Симиренки, Ханенки) сприяли розвитку національної культури.

1. Просвітництво, наука та освіта

У ХVІІІ ст. відбувся перехід від теологічного світогляду до світської, академічної науки. Українська філософія цього часу мала яскраво виражений антропоцентричний (у центрі — людина) та націософський (спрямований на осмислення долі нації) характер. Вона розвивалася в межах європейського романтизму, позитивізму та модернізму. Вперше такі погляди систематизовано Миколою Костомаровим у творі «Книга буття українського народу», що став програмою діяльності Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847 рр.)

Ключові ідеї:

Слов'янська федерація - створення добровільної федерації рівноправних слов'янських республік із центром у Києві.

Демократизм - скасування кріпацтва, ліквідації станового поділу суспільства, введення загальної освіти та свободи віросповідання.

Члени товариства започаткували формування сучасної української політичної нації. П. Куліш пізніше створив першу українську фонетичну азбуку — «кулішівку».

Народна освіта і надалі обмежувалася церковноми та монастирськими школами. Лише під кінець ХІХ ст. в Наддніпрянщині поширило свою діяльність товариство «Просвіта» (створене 1868 р. в Галичині. Низький рівень письменності серед селян пояснювався жорсткою русифікацією та полонізацією. Проте почався процес створення університетів, які увібрали і європейські освітні традиції. Відкрито Харківський (1805 р.), Київський (1834 р.), Новоросійський (1865 р.), Чернівецький (1875 р.) університети. Фактично першою українською Академією наук стало Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові (1892 р.), яке тривалий час очолював Михайло Грушевський.

Видатні вчені:

Ілля Мечников (біологія, Нобелівська премія);

Іван Пулюй (фізика, першовідкривач Х-променів);

Дмитро Яворницький (історія козацтва);

Михайло Остроградський (математика).

2. Література та театр

Початок новітньої української літератури поклала творчість Івана Котляревського. Він першим написав масштабний твір розмовною українською мовою (Енеїда», 1798 р.), довівши, що вона придатна для високого мистецтва, а не є лише «селянською говіркою». Автор перевдягнув героїв Вергілія в козацькі шаровари. «Енеїда» стала енциклопедією українського побуту, їжі, одягу, звичаїв та вірувань межі XVIII–XIX ст. Його ж п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» заклали підвалини українського національного театру.

За зразком європейського світогляду на зміну раціональному класицизму в літературі приходить романтизм. Головний фокус — на почуттях людини, бунтарстві, героїчному минулому (козаччині) та народній містиці. Осередками діяльності літераторів-романтиків були Харківський гурток романтиків (Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський) - збирали фольклор, видавали перші альманахи («Украинский вестник», «Запорожская старина») та «Руська трійця» в Галичині (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький) - в1837 році в Будапешті видали альманах «Русалка Дністрова» — першу книгу живою українською мовою на західноукраїнських землях, яка стала маніфестом національного відродження.

Вершиною цієї епохи в літературі стала творчість Тараса Шевченка. Він остаточно кодифікував та закріпив статус української літературної мови. Вивів українську культуру з провінційного, суто побутового рівня («котляревщини» та етнографізму) на рівень глибокої філософської, політичної та загальноєвропейської думки. Його образ став символом ідеї національної свободи.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став періодом розквіту українського театру та виходом його на професійний міжнародний рівень. У 1882 р. створено «Театр корифеїв» (Єлисаветград).Його лідери - М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька – здобули не лише всеукраїнську славу. Вони успішно гастролювали на головних європейських сценах.

3. Музика та образотворче мистецтво

Академічне мистецтво розвертається обличчям до народу. Головним джерелом натхнення стає українське село, козацька історія, народна пісня та краєвиди. На межі століть класичні форми трансформуються під впливом європейського імпресіонізму, модерну та авангарду. Початок розвитку музики поклало професійне збирання та запис народних пісень. Важливу роль у цьому відігравали кобзарі та бандуристи (зокрема, Остап Вересай).

Засновником українського оперного мистецтва є Семен Гулак-Артемовський. В його опері «Запорожець за Дунаєм» (1863 р.) поєднані італійські оперні традиції з українським колоритом, народним гумором та пісенністю. Фундатором національної композиторської школи є Микола Лисенко. Він створив монументальну історичну оперу «Тарас Бульба», лірично-комічну «Наталка Полтавка», перші дитячі опери («Коза-Дереза»). Записав і класифікував сотні народних пісень, створив хоровий шедевр «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний»).

Творцями українського музичного модерну (початок XX ст.) були композитор Микола Леонтович та співачка Соломія Крушельницька.

Зачинателем академічного образотворчого мистецтва ХІХ ст. є той же Т. Шевченко. Його серія малюнків «Живописна Україна» (1844 р.) зафіксувала тогочасну історичну спадщину та побут. Український реалізм представлений роботами:

 Миколи Пимоненка (майстер побутового жанру, зображував повсякденне життя українського села з глибоким ліризмом та гумором («Сватовство», «Ворожіння», «Ярмарок»);

Сергія Васильківського (видатний пейзажист, написав понад 3000 полотен, присвячених козацькому минулому та природі України («Козацька левада», «Сторожа запорозьких вольностей»);

Іллі Рєпіна (хоча працював в імперському контексті, мав українське коріння і створив фундаментальну картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яка стала маніфестом козацької свободи).

Український імпресіонізм та модерн (початок XX ст.) ілюструють картини:

Олександра Мурашка (його полотна («Дівчина в червоному капелюсі», «Селянська родина») сповнені світла, динаміки та яскравих кольорів, він заснував власну художню студію в Києві);

Івана Труша (галицький майстер камерного пейзажу та портрета (створив прижиттєві портрети І. Франка, Лесі Українки), організатор мистецького життя у Львові).

4. Архітектура та скульптура

В ХІХ ст. на зміну палацово-маєтковій архітектурі приходить утилітарна міська забудова (банки, театри, прибуткові будинки, вокзали). Завдяки розвитку технологій у будівництві починають масово використовувати нові матеріали: цемент, бетон, залізо та скло. В скульптурі відбувається перехід від релігійних та міфологічних сюжетів до увічнення історичних постатей у міському просторі.

Класицизм (перша половина XIX ст.) - чітка симетрія, колони, строгість, запозичення античних форм.

Приклади:

Головний (Червоний) корпус Київського університету (1837–1843 рр., арх. Вікентій Беретті) — символ академічного Києва;

палац Кирила Розумовського в Батурині (арх. Чарльз Камерон).

Еклектика (друга половина XIX ст.) - змішування елементів різних історичних стилів (неоренесанс,необароко, неоготика).

Приклади:

Одеський національний академічний театр опери та балету (1887 р., арх. Ф. Фельнер і Г. Гельмер) — перлина віденського бароко.

Володимирський собор у Києві (1862–1896 рр., арх. І. Штром, П. Спарро, О. Беретті) — виконаний у неовізантійському стилі, розписаний видатними художниками (В. Васнецов, М. Нестеров).

Модерн (межа XIX–XX ст.) - відмова від прямих ліній на користь природних, плавних форм; декоративність, використання кахлю та бетону. Поєднання європейського модерну з традиціями українського дерев'яного зодчества та бароко.

Приклади:

Будинок з химерами в Києві (1901–1903 рр.). Архітектор Владислав Городецький створив унікальну споруду з кубістичними формами, прикрашену бетонними скульптурами міфічних істот та екзотичних тварин (скульптор Еліо Саля). Це був перший будинок у Києві, зведений повністю з використанням цементу й бетону.

Будинок Полтавського губернського земства (1903–1908 рр., нині Полтавський краєзнавчий музей). Архітектор Василь Кричевський.

У XIX столітті скульптура виходить на площі міст, формуючи їхнє сучасне обличчя. Вона відіграє важливу роль у маркуванні простору та увічненні історичної пам'яті.

Пам'ятник князю Володимиру в Києві (1853 р., скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт, арх. О. Тон). Найстаріший скульптурний пам'ятник Києва, що зберігся у первісному вигляді.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві (1888 р., скульптор Михайло Микешин). Встановлений на Софійській площі до 900-річчя Хрещення Русі. Став символом українського козацтва та національної ідентичності.

Пам'ятник Дюку де Рішельє в Одесі (1828 р., кульптор Іван Мартос).

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Підготувати коротку мультимедійну презентацію (5–7 слайдів) про одного з меценатів періоду (наприклад, родину Терещенків) або написати есе «Чому Емський указ не зміг зупинити українське відродження?».

Українська культура XIV – XVIIІ ст.

 Українська культура XIV – XVIIІ ст.

1. Культура XIV – першої половини XVI ст.

В цей період українські землі потрапили до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Руйнівні набіги Кримського ханства змушували підпорядковувати культуру та побут потребам оборони. Поряд з поступовим наступом католицизму відбувається долучення української культури до здобутків європейських культур.

Освіта зберігала церковний характер. Головними осередками були школи при монастирях та церквах, де навчали читання, письма, церковного співу та лічби. Книжною мовою залишалася церковнослов’янська. Через відсутність власних університетів українці масово виїжджали навчатися до Європи (Краківський, Празький, Болонський, Паризький університети). Зокрема Юрій Дрогобич (Котермак) був першим українським доктором медицини та філософії Болонського університету, його ректор. У 1483 році видав у Римі латинською мовою книгу «Прогностична оцінка поточного 1483 року» — першу друковану книгу українського автора.

Тривало створення рукописних книг. Головна пам'ятка перехідного періоду — Пересопницьке Євангеліє (1556–1561 рр.), перекладене зі староболгарської мови на староукраїнську літературну («просту мову»). На ньому сьогодні складають присягу Президенти України.

В образотворчому мистецтві переважає іконопис та фресковий живопис. Розвивається львівська та перемишльська школи малярства. Починають з'являтися перші елементи реалізму та інтерес до людських емоцій під впливом європейського Ренесансу.

Ікона Богородиці Одигітрії з Волині (XIV ст.): Найдавніша збережена пам'ятка цього періоду. Відзначається особливою монументальністю та стриманою величчю.

Ікона «Юрій Змієборець» із с. Станиля біля Дрогобича (XIV ст.): Шедевр галицького малярства. Замість традиційного білого коня, святий Юрій зображений на вороному (чорному) коні, що летить на тлі лаконічного оливкового неба. Це символ динаміки та експресії.

Провідним напрямом в архітектурі епохи стало оборонне зодчество. Замки та церкви будували з масивними стінами, вузькими бійницями та високими вежами.

Верхній замок у Луцьку (Замок Любарта): Зразок цегляної готики, головна резиденція литовських князів.

Кам'янець-Подільська фортеця: Потужний кам'яний форпост на скелястому каньйоні річки Смотрич.

Хотинська фортеця: Велична твердиня на Дністрі з 40-метровими стінами та орнаментами з червоної цегли.

Церква-фортеця в Сутківцях (Хмельниччина): Унікальний зразок оборонного храму, що одночасно слугував і церквою, і бойовим редутом.

2. Друга половина XVI – XVII ст.

Історичні чинники:

У 1569 р. укладена Люблінська унія, що передбачала об'єднання Великого князівства Литовського та Королівства Польського в Річ Посполиту. Більшість українських земель опинилися під польською владою. Посилилися полонізація та окатоличення української шляхти. Берестейська церковна унія (1596 р.) та створення Української греко-католицької церкви (УГКЦ) спровокувало релігійний розкол у суспільстві, але водночас стало потужним поштовхом для захисту православної та національної ідентичності через культуру. Поява українського козацтва, яке стає новою політичною та військовою силою, яка взяла на себе роль головного мецената та захисника української культури й православної віри.

Цим періодом датується початок українського друкарства. Видатний першодрукар Іван Федоров (Федорович), підтриманий українськими міщанами та шляхтою, створює друкарні у Львові (1574 р. – «Апостол» і «Буквар») та Острозі (1581 р. – «Острозька біблія»). Церковний розкол спричинив появу полемічної літератури - гострої літературно-релігійної дискусії між прихильниками та противниками Берестейської унії. Письменники використовували друковане слово як зброю.

З метою опору поширенню католицизму та контролю над діяльністю церков міщани об'єднувалися у громадсько-релігійні організації — братства (найвпливовіше — Львівське Успенське братство, 1586 р.). Вони відкривали друкарні, шпиталі та братські школи. У цих школах впроваджували європейську гуманістичну систему освіти («сім вільних наук») та вивчали кілька мов.

Під впливом європейських тенденцій відкриваються перші вищі навчальні заклади:

Острозька академія (1576 р.) стала першим вищим навчальним закладом у Східній Європі, Заснована князем-меценатом Костянтином-Василем Острозьким. Тут поєднували візантійські традиції із західноєвропейською університетською програмою.

Києво-Могилянська колегія (1632 р.) створена шляхом об'єднання Київської братської та Лаврської шкіл. Величезну роль у її розвитку відіграв митрополит Петро Могила. Заклад став провідним культурно-освітнім та науковим центром не лише України, а й усього православного світу. Навчання велося латиною, випускники колегії відповідали найвищим європейським стандартам освіти.

Під впливом європейського Відродження перебудовуються міста. Найяскравіший приклад — площа Ринок у Львові. Приватні будинки (наприклад, Чорна кам'яниця, будинок Корнякта) будуються з багатим різьбленням та гармонійними пропорціями.

В образотворчому мистецтві завдяки розвитку книгодрукування виникає новий вид мистецтва — тиражована гравюра (ілюстрації на дереві або металі для книг). Поруч з іконописом розвивається світський портрет (парсуна). Шляхтичі та козацькі старшини замовляють власні зображення, щоб підкреслити свій статус та індивідуальність.

3. Українське бароко (кінець XVII – XVIII ст.)

Стабілізація життя в козацькій державі та державна підтримка культури з боку гетьманів та козацької старшини, меценатська діяльність гетьманів, особливо І. Мазепи спричинили новий етап бурхливого розвитку культури.

Новим видом літературної творчості стають козацькі літописи. Це історико-літературні твори, що поєднують хроніку подій та художню прозу. Описують події Хмельниччини та Руїни з патріотичних позицій козацької старшини (Літопис Самовидця, літописи Григорія Грабянки та Самійла Величка).

Україна стає головним постачальником музичних кадрів для імперії. Розвивається партесний (багатоголосний) спів. Глухівська співацька школа перетворюється на головну кузня музичних талантів.«Золоте тріо» українського бароко - композитори Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель, чия хорова духовна музика підняла українську культуру на світовий рівень.

Провідні ідеї європейського світогляду на українському національному ґрунті формують філософську спадщину Григорія Сковороди. Його «мандрівна філософія» базувалася на ідеях:

«Пізнай себе» — пошук внутрішньої гармонії.

«Сродна праця» — людина щаслива лише тоді, коли займається справою, до якої має природний хист.

«Філософія серця» — першість духовного та емоційного над суто матеріальним.

За підтримки меценатів проводиться реставрація давньоруської спадщини: У стилі бароко перебудовують храми княжої доби у Києві — Софійський собор та Михайлівський Золотоверхий собор. Вони набувають сучасного біло-золотого вигляду з пишним декором стенів.Створюються нові споруди у стилі українського (козацького) бароко:

Покровська церква в Харкові (1689 р.) - нікальний трикамерний храм, у якому канони козацького дерев'яного будівництва втілені у камені.

Собор Святого Юра у Львові (1744–1762 рр.) - перлина пізнього бароко і рококо на заході України, зведена архітектором Бернардом Меретином та прикрашена експресивними скульптурами Йогана Георгія Пінзеля.

Андріївська церква в Києві (1747–1753 рр.) - шедевр архітектора Франческо Бартоломео Растреллі, збудований у стилі легкого, витонченого бароко на Андріївському узвозі.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти порівняльну таблицю «Культура України XVI ст. та XVIII ст.»

Критерії порівняння	Культура України XVI ст.	Культура України XVІІI ст.
Освіта
Архітектура
Література

Культура Київської Русі

 Культура Київської Русі

1. Архаїчна культура слов'янських племен

За допомогою історичної карти розглядається розселення східнослов'янських племен.Характеризується підсічно-вогневе та орне землеробство.

«Гніздове» розселення — це специфічна форма організації простору та розселення давніх слов’янських племен у V–VIII століттях. Вона полягала в тому, що поселення будувалися не поодинці й не суцільною лінією, а компактними групами («гніздами»). Поселення всередині одного «гнізда» розташовувалися дуже близько одне до одного — на відстані від 300 метрів до 2 кілометрів. Це дозволяло мешканцям бачити сусідні дими та швидко приходити на допомогу. Між самими «гніздами» (групами поселень) пролягали великі незаселені території — густі ліси, болота або пустища — завширшки в 10–20, а іноді й 40 кілометрів. Згодом біля такого «гнізда» або всередині нього з’являлося укріплене валами та ровами городище. Воно слугувало сховищем на випадок війни, місцем для спільних язичницьких культів (капищ) та адміністративним центром.

Релігією давніх слов'ян було язичництво.

Ознаки язичництва:

Політеїзм (Багатобожжя) - слов'яни вірили у велику кількість божеств, кожне з яких відповідало за певну сферу людської діяльності або природне явище.

Культ предків - шанування померлих родичів («дідів») вважалося священним обов'язком. Слов'яни вірили, що покійні предки здатні допомагати живим у вирощуванні врожаю та захищати родину від бід, а їхні душі відлітають у країну вічного щастя — Нав.

Прив'язка до аграрного календаря - всі язичницькі свята координувалися зі зміною пір року, сонцестояннями та етапами сільськогосподарських робіт (сівба, жнива).

Язичницьке ставлення до природи базувалося на ідеї повної розчиненості людини в навколишньому середовищі. На відміну від сучасного споживацького підходу («людина — господар природи»), давні слов'яни сприймали себе як молодшу й залежну частину єдиного живого макрокосмосу.

2. Поширення християнської культури

У 988 р. князь Володимир та правляча верхівка зробили важливий цивілізаційний вибір – державною релігією стало християнство. Воно було запроваджене «зверху» — волею князя. Тоді як еліта (князь, дружина, бояри) прийняла нову віру швидко, широкі верстви населення (особливо в далеких від Києва селах) залишалися язичниками в душі. Через це виникає двовір’я —унікальне релігійно-культурне явище, яке полягало в тривалому паралельному співіснуванні та переплетенні офіційного християнства та традиційного язичництва в житті суспільства Київської Русі. Воно виявлялося у «маскуванні» язичницьких богів під християнських святих (народ просто переніс функції та риси давніх божеств на християнських персонажів), злитті календарних свят (християнські урочистості наклалися на ключові точки сонячного аграрного календаря слов'ян),  побутовій культурі (русичі вдома продовжували підгодовувати домовика, боялися лісовика в лісі та вірили в русалок на Зелені свята. Християнські молитви часто використовувалися як магічні заклинання (заговори) від хвороб чи зурочення, а натільний хрестик сприймався перш за все як потужний оберіг, схожий на язичницькі амулети).

В подальшому давньоруська культура розвивалася під впливом візантійської.

3. Мистецтво та архітектура Русі

Оскільки кам'яні храми були центрами релігійного та суспільного життя, саме храмовий живопис став вершиною давньоруського мистецтва. Він розподілявся на три основні види:

Мозаїка: зображення, які викладалися на стінах храму з кубиків смальти (кольорового непрозорого скла) та природного каменю. Смальту виплавляли безпосередньо біля будівництва за секретними рецептами. Кубики клали під різними кутами, тому при світлі свічок стіни храму мерехтіли й «оживали».

Фреска: розпис стін водяними фарбами по сирій, вогкій штукатурці (тиньку). Майстер мав працювати дуже швидко, поки стіна не висохла. Фрески вкривали всі стіни, колони та арки, які не були зайняті мозаїками.

Іконопис: живопис на дерев’яних дошках (зазвичай липових або дубових), покритих левкасом (ґрунтом із крейди й клею), фарбами на основі яєчного жовтка (темпера). На Русі діяла потужна іконописна школа.

Активізувався розвиток театрального та музичного мистецтва. Носіями народної музичної культури були скоморохи — мандрівні актори, співаки, танцюристи, штукарі (фокусники) та акробати. Вони виступали на ярмарках, весіллях та княжих бенкетах, граючи на гуслях, сопілках, бубнах та гудках. Мандрівні співці-поети  виконували під акомпанемент гусел билини — героїчні пісні про подвиги богатирів (Іллі Муромця, Добрині Микитича) та боротьбу Русі з кочівниками.

Архітектура в основному представлена храмовими спорудами, які копіювали візантійський стиль будівництва. Найвідомішими пам'ятками давньоруської архітектури вважаються:

 Десятинна церква в Києві (989–996 рр.)

Софійський собор у Києві (закладений у 1011 або 1037 р.)

Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1030-ті рр.)

Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073–1078 рр.)

Церква Пантелеймона в Галичі (кінець XII ст.)

Свято-Успенський собор у Володимирі (1156–1160 рр.)

4. Писемність, освіта та література Київської Русі

Писемність розвивалася на основі кириличної абетки, створеної візантійськими просвітниками Кирилом і Мефодієм у ІХ ст. Писемність не була привілеєм лише духовенства. Про високу грамотність звичайних містян свідчать берестяні грамоти (побутові листи, записки та торгові розписки, видряпані на корі берези) та графіті (написи та малюнки, видряпані простими людьми на стінах давньоруських храмів).

Організація освіти мала державне значення.Володимир Великий відкрив першу школу в Києві для дітей родовитої знаті. Навчання було примусовим: літопис зазначає, що матері плакали за дітьми, як за померлими, бо освіта була абсолютною новиною.Ярослав Мудрий заснував велику школу в Новгороді для 300 дітей старост і священиків. Перша бібліотека створена Ярославом Мудрим у 1037 році при Софійському соборі. Вона налічувала сотні томів рукописних книг, де працювали перекладачі та переписувачі (скриптори). Доля оригінального зібрання досі залишається однією з найбільших таємниць історії. Анна Всеволодівна, внучка Ярослава Мудрого у 1086 році заснувала при Андріївському монастирі в Києві першу в Європі школу для дівчат, де їх навчали грамоти, співів та шиття.

Книги писалися на пергаменті (виробленій шкірі телят) спеціальним чорнилом та гусячими перами. Література поділялася на дві великі категорії:

Перекладна література: переважно релігійні тексти, привезені з Візантії та Болгарії (Біблія, Псалтир, житія святих, хроніки).

Оригінальна (власна) література:

Літописання («Повість минулих літ» (близько 1113 р.), укладена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Вона поєднує історичну хроніку з народними переказами та легендами);

Ораторсько-проповідницька проза («Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (середина XI ст.), де обґрунтовується рівноправність Русі серед інших християнських держав світу);

Світська повчальна література («Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.) — перший в історії нашої педагогіки твір, де князь ділиться життєвим досвідом, дає дітям політичні, моральні та побутові поради);

Героїчний епос (поема «Слово о полку Ігоревім» (1187 р.) невідомого автора. Вона присвячена невдалому походу новгород-сіверського князя Ігоря проти половців. Твір містить палкий заклик до руських князів припинити міжусобиці та об'єднатися перед зовнішньою загрозою).

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти порівняльну таблицю «Культура слов'янських племен vs Культура Київської Русі»

Критерій порівняння	Культура слов'янських племен	Культура Київської Русі
Релігія
Писемність
Архітектура

Культура найдавнішого населення України

 Культура найдавнішого населення України

1. Кам'яний вік на території України

Палеоліт (Давній кам'яний вік) на території Україну умовно датується  ~1 млн — 10 тис. років тому. Близько 1 мільйона років тому датують появу першої людської істоти (архантроп) на території України. Рештки її знайдено біля селища Королево на Закарпатті. Основою виживання під час чергового льодовикового періоду стає полювання на великих тварин (мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів). Для суспільства палеоліту характерне привласнювальне господарство (людина брала все готове від природи — мисливство, збиральництво). Відбувався перехід від первісного стада до родової общини - матріархату.

На Мізинській стоянці (Чернігівщина) знайдено залишки житла, спорудженого з кісток мамонтів, обтягнутих шкурами тварин, музичні інструменти (ансамбль ударних інструментів із розписаних кісток мамонта), прикраси з меандровим орнаментом (зигзагоподібний візерунок), фігурки пташок та жіночі статуетки («палеолітичні Венери»), що символізували культ родючості.

В печері Киїк-Коба (Крим) виявлено найдавніші поховання неандертальців (дорослого і дитини), що свідчить про перші усвідомлені уявлення про загробне життя.

Для періоду Мезоліту (Середній кам'яний вік): 10 тис. — 7 тис. років до н.е. характерне глобальне потепління, що призвело до вимирання мамонтів та спричинило кризу полювання. Об’єктами полювання стали дрібні та швидкі тварини (олені, кабани, птахи).

Винаходи:

Лук і стріли — революція в мисливстві, що дозволила полювати на відстані.

Човни та гарпуни — поява та розвиток рибальства.

Приручення собаки — перша домашня тварина, помічник на полюванні та охоронець.

Мікроліти — мініатюрних кам'яних пластин, які вставлялися в дерев'яні або кістяні основи (складені знаряддя).

Саме в ці періоди закладаються основи стародавніх релігій та світогляду:

Тотемізм — віра в надприродний зв'язок роду з певною твариною чи рослиною (тотемом).

Анімізм — віра в те, що вся природа є живою та має душу (духи лісу, річки, каменя).

Магія — обряди та заклинання, покликані вплинути на сили природи чи хід полювання.

Фетишизм — поклоніння предметам неживої природи, які наділяли магічними властивостями (амулети, обереги).

В період неоліту (VI–IV тис. до н.е.) відбулася так звана неолітична революція - перехід від привласнювального господарства до відтворювального. Людство вперше перестало залежати виключно від примх природи та навчилося самостійно виробляти їжу.

Ключові ознаки неоліту:

Осілий спосіб життя. (землеробство вимагало тривалого перебування на одному місці, з'являються постійні глинобитні чи дерев'яні будинки, утворюються перші постійні поселення).

Демографічний вибух. (стабільне харчування (каші, свіже молоко, м'ясо домашньої худоби) призвело до різкого зростання народжуваності та тривалості життя).

Винайдення кераміки. (посуд дозволив варити їжу (робити супи та каші), зберігати воду та зерно, захищаючи його від гризунів і вологи.Кожне плем'я прикрашало свій посуд унікальними візерунками (ямок, насічок, ліній), тому археологи розрізняють неолітичні культури за типами орнаменту).

Нові методи обробки каменю.  (шліфування, свердління та пиляння. Це дозволило створити якісні кам'яні сокири для вирубування лісів під пасовища та поля).

Поява текстилю. (винайдення прядіння та ткацтва. Люди навчилися робити нитки з вовни домашніх тварин та волокон льону чи конопель, створивши перший тканий одяг замість звіриних шкур).

Зміни у світогляді. (головним божеством стає Земля-Мати (втілення родючості, яка народжує врожай) та Сонце, від якого залежав цей врожай).

2. Енеоліт та феномен Трипільської культури

Протягом IV–III тис. до н.е. на території України тривав період енеоліту (мідно-кам'яний вік). В цей час люди знайшли та навчилися обробляти перший метал — мідь. Характерною особливістю цього періоду було існування трипільської культури. Першовідкривачем її став археолог Вікентій Хвойка у 1896 році.Назва походить від села Трипілля на Київщині, де було знайдено перші пам'ятки. Культура охоплювала величезну територію від Румунії та Молдови до Дніпра.

Заняття трипільців:

Орне землеробство (перелогова система господарювання);

Присадибне скотарство;

Виготовлення мальованої кераміки;

Ремесла (металургія, ткацтво)

Архітектура:

Протоміста;

Концентричне планування поселень;

      Двоповерхові будинки

3. Культура кочових народів раннього залізного віку

Кіммерійці (IX–VII ст. до н.е.):

Перші кочівники на території України, про яких згадують писемні джерела (Гомер, Геродот).

Майстри залізоробного ремесла.

Залишили по собі кам'яні стели (антропоморфні фігури без облич, але з чітко промальованою зброєю та поясом).

Скіфи (VII–III ст. до н.е.):

Потужне об'єднання племен.

Кургани— гробниці царів та знаті (Товста Могила, Солоха, Чортомлик).

«Звіриний стиль» у мистецтві: Зображення реальних та міфічних тварин (олені, пантери, грифони) у динамічних позах, що прикрашали зброю, кінську збрую та одяг. Золота пектораль із кургану Товста Могила (знайдена Борисом Мозолевським у 1971 році). Вона відображає скіфські уявлення про всесвіт (потойбічний світ тварин, земне життя людей та небесну сферу).

Три яруси пекторалі (модель всесвіту): Нижній ярус: Світ смерті та підземного царства (сцени шматування тварин грифонами й хижаками).Середній ярус: Рослинний світ (переплетені квіти та пагони — символ дерева життя). Верхній ярус: Світ живих людей (скіфи шиють одяг із овечої шкури, доять овець, навколо свійська худоба).

Сармати (III ст. до н.е. – IІІ ст. н.е.):

Військова культура.

Особлива роль жінки-воїна.

   Продовження традицій «звіриного стилю», але з використанням яскравої інкрустації кольоровим камінням (поліхромний стиль).

4. Культура античних міст-держав Північного Причорномор'я

У VII–VI ст. до н.е. греки (елліни) через перенаселення та пошук нових торговельних шляхів почали масово заселяти узбережжя Чорного моря.

Основні міста-держави (поліси) на території України:

Ольвія (Миколаївщина, гирло Південного Бугу).

Херсонес Таврійський (сучасний Севастополь, Крим).

Пантікапей (сучасна Керч, Крим).

Тіра (Білгород-Дністровський, гирло Дністра).

Греки повністю перенесли на українські землі архітектуру своєї батьківщини. Міста мали кам'яні оборонні мури, бруковані вулиці, водопровід та каналізацію. Храми удувалися з мармуру чи вапняку з величними колонами. Греки поклонялися своїм традиційним богам (Зевсу, Аполлону, Афродіті), але особливе місце посідав культ Ахілла Понтарха (Володаря Чорного моря), якого вважали покровителем колоністів.

Навіть прості громадяни міст уміли читати й писати, про що свідчать численні знахідки остраконів (глиняних черепків з написами, які використовували як записки або під час голосування). У полісах діяли гімнасії. Греки регулярно проводили атлетичні змагання, кулачні бої та біг. Відомо, що в Ольвії проводилися Ахіллеї — спортивні ігри на честь Ахілла. Спектаклі за п'єсами відомих грецьких авторів збирали повні театри. Кожне велике місто мало власну монету. Наприклад, в Ольвії випускали унікальні бронзові монети у формі дельфінів та великі круглі монети-асси із зображенням голови Медузи Горгони.

Ремесла: виготовлення кераміки та ювелірних виробів.

Міста-держави не ізолювалися від місцевого населення. Скіфська знать активно переймала грецьку мову, моду, купувала грецьке вино та посуд. Цей процес взаємопроникнення культур називають античним синкретизмом.

Критерій порівняння	Трипільці	Скіфи
Основне заняття
Тип житла
Особливість мистецтва

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти коротку порівняльну таблицю «Побут скіфів-кочівників та трипільців».