Особливості розвитку культури незалежної України

 

Особливості розвитку культури незалежної України

Умови розвитку української культури

Позитивні чинники

Негативні чинники

• Створення сприятливих умов для відродження української культури у зв’язку з проголошенням незалежності. • Відновлення історичної пам’яті. • «Закон про мови в Українській РСР» (1989 р.), де українська мова була проголошена державною і передбачався її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільства. • Демократизація культури, скасування цензури, Позбавлення ідеологічного тиску. • Вільний розвиток усіх художніх стилів і жанрів. • Можливість збагачення української культури європейськими цінностями і здобутками. • Р озвиток культури національних меншин. • Утворення різних благодійнихкультурних фондів

• Залежність культури від примх ринку. • Наслідки русифікації. • Недостатнє фінансування. • Знецінення духовних цінностей. • Поява творів масової низькопробної культури. • Комерціалізація культури

 

1. Модернізація національної системи освіти

Основи розвитку освіти закладені прийнятим 1991 р. ЗУ «Про освіту» і схваленій у

листопаді 1993 р. програмі «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти.

З’явилися заклади нового типу: гімназії, ліцеї, колегіуми, коледжі, навчально-виховних комплексів. З’явилися також і недержавні навчальні заклади. Починається комп’ютерізація освіти.

Поступово приведено у відповідність мови навчання в школах до етнічного складу населення. Якщо в 1991 р. українською мовою навчалося лише 49,3 % школярів, то через десять років — 67,4 %.

Для задоволення мовних потреб представників інших національностей в Україні працюють школи з молдавською, румунською, угорською, кримсько-татарською, польською мовами навчання.

На початку 2000 р. розпочалася нова фаза реформування освіти в Україні. На початку вересня було обнародувано проект «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи».

Сьогодні, на жаль, в розвитку освіти залишається нерозв’язаними ряд проблем:

• недостатнє фінансування з боку держави;

• невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства;

• низький рівень заробітної плати педагогічних працівників;

• зниження соціального престижу педагогічної діяльності;

 

Запитання

Які зміни відбулися у системі освіти в період незалежності?

 

2. Основні тенденції розвитку науки

Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. Найбільш авторитетним науковим центром є Академія наук України, яка у 1994 р. здобула статус національної. Останнім часом більш ніж у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими

науковими центрами. У 1997 році здійснив свій політ перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десятиліття XX ст., визначають становище і на початку XXI ст. До них належать:

• постійне зниження витрат з боку держави на науку.

• недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації.

• внутрішній і зовнішній «відплив умів».

 

Запитання

Назвіть відомі вам досягнення науки України

Які основні проблеми сучасної науки?

 

3. Здобутки української літератури

Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури.

Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборонені імена. На книжкових полицях з’явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.

Характерними ознаками літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхроний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.

Життєздатність та перспективу вітчизняної літератури засвідчує поява нової генерації літераторів.

Суттєво впливає на розвиток літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави рівень книговидавництва. Від 2014 р. значно збільшилася кількість україномовних видань. На початку ХХІ ст. найвідомішими українськими літераторами є Василь Шкляр, Оксана Забужко, Володимир Лис, Андрій Кокотюха та ін.

 

Запитання

Яких сучасних авторів Ви знаєте?

Назвіть особливості розвитку української літератури

 

4. Розвиток мистецтва

1991 р. постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний фонд української кінематографії, керівником якого призначено відомого кінорежисера Ю. Іллєнка. Цього ж року у Чернівцях відбувся перший Всеукраїнський кінофестиваль, присвячений пам’яті І. Миколайчука. На ньому демонстрували 20 документальних, науково-популярних та анімаційних фільмів, серед яких «Танго смерті» О. Муравйова, «Кому вгору — кому вниз»

С. Клименка, «Козаки йдуть» С. Омельченка, «Ізгой» В. Савельева.

Схвально було сприйнято українським глядачем показ у 1997 р. багатосерійного телефільму «Роксолана». В кінці 1990-х – на початку 2000-х рр. з'явилися українські історичні фільми «Нескорений», «Залізна Сотня», «Червоний» та інші. Відроджується українська мультиплікація.

Але в перше десятиліття незалежності у сфері кінематографу склалася складна ситуація. Виробництво фільмів скоротилося приблизно в 20 разів. Поступово зі свідомості громадян нашої держави зникало поняття «рідне кіно». Український же ринок заповнювали низькопробні закордонні фільми. Проте за останнє десятиліття ситуація змінюється на краще.

Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики.

Відбуваються пісенні фестивалі — «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Таврійські ігри», «Золоті трембіти» та ін. Тричі (2004, 2016, 2022) українські співаки вигравали конкурс "Євробачення". Нові пісні дарували слухачам і глядачам О. Білозір, Н. Матвієнко, П. Зібров, І. Білик, О. Пономарьов, О. Скрипка, Руслана Лижичко, А. Кузьменко, С. Вакарчук і багато інших. Набули популярності виконавці української естрадної пісні, як Н. Могилевська, Тіна Кароль, В. Козловський, Джамала та інші.

 

Запитання

Назвіть основні досягнення українського мистецтва

 

5. Фізична культура, спорт

Спорт став своєрідною візитною карткою України на міжнародній арені. Із моменту проголошення суверенітету Україна виявляла турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт.

 У 1990 р. було утворено Національний Олімпійський комітет, який 1992 р. був визнаний міжнародним Олімпійським комітетом. Україна брала активну участь в усіх Олімпіадах. 1994 р. на XVII зимових Олімпійских іграх в Ліллехаммері українські спортсмени виступали вже як самостійна команда.

Першу золоту олімпійську медаль для незалежної України здобула фігуристка Оксана Баюл. Виступ українських спортсменів на літніх Олімпійських іграх в Атланті заслужено вивів Україну в десятку провідних спортивних держав світу.

Багаторазовий чемпіон світу у стрибках з жердиною, олімпійський чемпіон Сергій Бубка встановив 35 світових рекордів та неодноразово перемагав у світовій серії «Гран-прі»: його, шестиразового чемпіона світу, було удостоєно звання «кращого спортсмена світу».

Форварда Андрія Шевченка, кумира багатьох футбольних фанатів, називали «дияволом зі Сходу», а в Італії навіть видано книжку під такою ж назвою. 2009 року команда «Шахтар» стала володарем європейського кубка, а у 2012 р. Україна разом із Польщею приймала чемпіонат Європи з футболу.

 «Золотою рибкою» називають Яну Клочкову — одинадцятиразову чемпіонку Європи, триразову чемпіонку світу, чотириразову олімпійську чемпіонку (Сідней -2000, Афіни-2004).

Українсь кий шахіст Руслан Пономарьов у свої 14 років став наймолодшим у світі гросмейстером.

Всесвітньої слави зажили відомі українські боксери Володимир і Віталій Клички.За роки професійної кар’єри Віталій Кличко завоював титули інтерконтинентального чемпіона за версією WВО, чемпіона Європи, інтерконтинентального чемпіона за версією WBA, чемпіона світу за версією WBO. За роки професійної кар’єри Володимир Кличко здобув титули інтерконтинентального чемпіона за версією WBC, інтерконтинентального чемпіона за версією, чемпіона Європи, чемпіона світу за версією WBO. Неодноразовим чемпіоном з боксу став Олександр Усик.

Розвиваються також в Україні такі національні види спорту, як козацький двобій, бойовий гопак, спас. Вони є втіленням українських бойових традицій і цікавлять здебільшого не байдужу до вітчизняної історії молодь.

 

Домашнє завдання

Хлібовська Г.М. «Історія Ураїни 11 клас» §37; с. 244-250

Заповнити таблицю

«Досягнення і здобутки української культури в період незалежності»

 

Освіта	Наука	Література	Мистецтво	Спорт

Суспільство як соціальна система

 

Суспільство як соціальна система.

1. Поняття суспільства як соціальної системи.

2. Типології суспільств.

3. Соціальні інститути

 

1. Поняття суспільства як соціальної системи.

«Суспільство» є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи і не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас постійно. Існує три узагальнених уявлення:

1) суспільство – це люди (тобто це не одна людина);

2) ці люди чимось об’єднані;

3) для людини суспільство є необхідним.

Суспільна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші ознаки суспільства як соціального феномену.

Так, античні філософи, зокрема Аристотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою.

У Середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок

домовленості людини з Богом; у Новий час існувала думка суспільного договору між людьми, внаслідок якого виникло суспільство, хоча деякі філософи вважали (Д. Дідро), що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в середині ХІХ – на поч. ХХ ст.

Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали суспільство динамічними утвореннями, що як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Є. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М. Вебера суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій.

До основних ознак суспільства (тобто стійких характеристик, які дають змогу

відрізняти суспільство як цілісне соціальне утворення від усіх інших категорій) належать:

- спільність території;

- цілісність;

- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

- субкультура;

- автономність (тобто спроможність існувати самостійно) та самодостатність;

- самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Суспільство – сукупність людей, об’єднаних історично складними формами взаємозв’язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, яка характеризується цілісністю, самовідтворенням, самодостатністю, спільністю території, саморегулюванням і субкультурою.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Кожний з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв’язку з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній.

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру, складається з певних підсистем, які взаємодіють одна з одною, це, зокрема: правова, демографічна, економічна – відносини в процесі матеріального виробництва; соціальна – взаємодія класів, соціальних груп, верств; політична – діяльність державних організацій, політичних інститутів, партій та об єднань; духовна – розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, мистецтва, освіти, релігії тощо. Кожна підсистема складається в свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організму.

Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Слово "система" означає складене з частин, з'єднане. Звідси, системою називають сукупність взаємопов'язаних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність. Соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Аналізуючи ці елементи, можна дати відповідь на питання, чому суспільство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система.

Суспільство є живим організмом, що перебуває у постійному розвитку.

Життєдіяльність суспільства (суспільне життя) є необхідною умовою його існування,

реалізації його завдань і функцій.

 Суспільне життя – реальний процес існування розвитку і взаємодії

осіб, соціальних спільнот, інститутів суспільства, що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності.

 Специфічною ознакою суспільного життя є єдність матеріального і духовного, стихійного і свідомого начал.

 Основними сферами суспільного життя є:

а) економічна, яка охоплює матеріальне виробництво, розподіл, обмін, споживання,

відносини власності, економічну і технічну базу, науково-технічний прогрес, технологічну революцію;

б) політична, яка полягає в управлінні відносинами між людьми у суспільстві, що

можуть виявитися у таких формах, як революція, реформа, війна, класова боротьба тощо;

в) духовна, складовими якої є ідеї, теорії, погляди, уявлення, вірування;

г) культурна, що об’єднує продукування культурних цінностей, передання їх наступним

поколінням;

д) соціальна, основою якої є діяльність з відтворення населення, його кількісних та

якісних характеристик.

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства.

Забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

Регулювання і організація суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

Акумуляція і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного рості особистості.

 

Запитання

1.    Дайте визначення суспільства.

2.    Охарактеризуйте просте і складне суспільства.

3.    Визначте основні ознаки суспільства.

4.    Назвіть функції суспільства.

 

2.      Типології суспільств.

Типології суспільств, так само, як типології будь-яких соціальних явищ (наприклад, держав, партій, особистості, конфліктів), можна розглядати як метод наукового пізнання, який полягає у диференціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їх групуванням та схожими рисами. Вдаючись до типологічного описання суспільств, дослідники мають можливість співставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Загалом типи суспільств можуть виділяти на макро- та мезорівнях. Серед класичних типологій суспільств, яких нараховується не один десяток, виокремимо найбільш широко вживані та розповсюджені.

Даніель Белл є творцем технократичної типології суспільств, яка набула , особливої популярності у другій половині XX століття. Згідно з нею, виділяють три типи суспільств:

А) Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв’язків, усім править вождь. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родині зв’язки.  

Б) доіндустріальні, або традиційні, які ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а технологічну основу їх складає ручна праця. На цьому етапі вже з’являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесло, зароджується держава. Система родинних зв’язків перестає бути основою соціальної структури cуспільства.

В) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілізації, а технологічну основу їх складає машинна праця. Виникають наприкінці 18 століття, з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значним додатковим продуктом, розвитку системи держаного управління.

Г) постіндустріальні, які базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх складають знання, інформація. Висунення на передній план теоретичної сфери економічної діяльності – сфери послуг; визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів, комп’ютеризація і відкритість суспільства; безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності . Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини.

Крім вказаної існують інші назви такого суспільства: Р.Дарендорф вживає термін "посткапіталістичне суспільство", А.Етціоні - "постсучасне", Е.Тоффлер, Р.Арон -"інформаційне", З.Бжезинський - "технотронне".

Наприкінці XX століття набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду", згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального виробництва перш за все, які здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, і решта суспільств, що становлять джерело дешевої сировини і дешевої робочої сили для високорозвинутих суспільств.

За формаційною типологією, розробленою в ХІХ ст. К. Марксом суспільства розрізняються за двома ознаками: власність на засоби виробництва та основними класами (прошарками), що існують в суспільстві.

 

Робота з таблицею

Суспільно-економічна формація	Власність на засоби виробництва	Основні класи
комуністична комунізм соціалізм	загальна	без класів робітники, селяни
капіталістичне	приватна	капіталісти та наймані робітники
феодальне	приватна	феодали та селяни
		рабовласники та раби
рабовласницьке	приватна
первісне	загальна	без класів

 

Запитання

Проаналізувавши таблицю, до чого могло б призвести становлення комуністичної формації в суспільстві.

 

На мезорівні найпоширенішими є типології Карла Поппера та Ентоні Гідденса. Поппер розподіляє всі суспільства на відкриті (демократичного типу, з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного та авторитарного типу з утиском прав та свобод людини). Досить часто вживаною є історична типологія суспільств. У загальних рисах вона окреслена Е.Гідденсом. Згідно з нею,; виокремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мисливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи. Останні, у свою чергу, поділяються на:

•         суспільства першого світу (від XVIII століття дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія;

•         суспільства другого світу (від початку XX століття до початку 90-х років XX століття) - СРСР, держави Східної Європи, які згодом, внаслідок політичних та економічних реформ, переходять до суспільств першого світу.

•         суспільства третього світу (від XVIII століття, коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамериканські країни;

•          "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.

Кожна з наведених типологій суспільств має право на існування, базується на власних теоретико-методологічних засадах, має відповідний понятійний апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті змістовні характеристики суспільств.

 

Запитання

1.      Назвіть основні типології суспільств.

2.      Які типи суспільств виділяють за технократичною типологією?

3.      Назвіть типи суспільств за історичною типологією.

 

3. Соціальні інститути

Ефективне функціонування суспільства, як соціальної системи забезпечує наявність у ньому соціальних інститутів.

Соціальні  інститути – це стійкі, організовані форма діяльності груп людей і способи здійснення спеціалізованої діяльності, які забезпечують функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного розподілу праці і суспільних відносин

в межах соціальної організації суспільства. Соціальні інститути встановлюють в суспільстві

певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій.

За типом вирішуваних завдань соціальні інститути можна розділити на п'ять груп:

‪1. економічні, що займаються виробництвом і розподілом мате­ріальних благ, організацією праці і т. ін. (власність);

‪2. політичні, пов'язані із здійсненням функцій влади (влада, уряд, держава);

‪3. інститути стратифікації, які визначають розподіл позицій і людсь­ких ресурсів;

‪4. родинні інститути (сім'я, шлюб);

‪5. культурні інститути, що пов'язані з релігійними звичаями, з науковою і художньою творчістю; організують відношення людей до релігії, культури та ін. (церква, мистецтво).

 

Запитання

1.      Що таке соціальні інститути?

2.      Які функції вони виконують?

 

З усього сказаного вище можна зробити висновки про те, що суспільство, будучи цілісною системою, має надзвичайно складний, багатовимірний характер, що зумовлює велику строкатість поглядів на його типологію та розвиток. Водночас у науці дедалі більше простежуються спроби уніфікації уявлень про соціальну систему, в яких немає вже провідної ролі якогось одного чинника чи складника; центром уваги дослідників поступово стають соціальні спільноти, які найкраще втілюють у собі повсякденні потреби та далекосяжні інтереси людського існування.

 

Домашнє завдання

скласти таблицю «Технократична типологія суспільств»

 

	Цивілізаційний підхід до аналізу стадій розвитку суспільства
Основні ознаки та відмінності	Стадії суспільного розвитку
	Доіндустріальне суспільство	Індустріальне суспільство	Постіндустріальне суспільство
Період виникнення
Ключова сфера економіки
Провідні соціальні групи, що керують суспільством
Основні ознаки