Світові та локальні релігії. Релігійні конфесії в Україні

 Світові та локальні релігії. Релігійні конфесії в Україні

1. Релігія як соціальне явище

Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все:

• соціальні умови, що породили релігію;

• місце та роль релігії у суспільстві;

• функції релігії;

• соціальні закономірності розвитку релігії;

• соціальну структуру та взаємодію її елементів;

• вплив релігії на різні сторони життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя тощо.

Слово «релігія» вживають у значенні благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й засади організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою ґрунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, пов’язані із ставленням її до Бога.

Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство — як усвідомлення людьми їх певної спільності — виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об'єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.

Виділяють три головні погляди на релігію в класичній соціології:

1) Еміль Дюркгайм: Релігія — це не віра в надприродне (бо існують безбожницькі релігії), а спосіб, у який суспільство поклоняється самому собі, своїй силі та єдності. Поділ світу на профанне (буденне) (сфера щоденної рутини, праці, утилітарних речей та індивідуальних егоїстичних інтересів) та сакральне (священне) (сфера, винесена за межі звичайного життя. Сакральні об'єкти (ікони, тотеми, прапори) наділені особливою силою, вони вимагають ритуального ставлення (заборони, табу, благоговіння).

Будь-яка річ може стати сакральною, якщо суспільство домовиться про це. Сакральне є символом колективних цінностей.

Приклад: Сучасні цивільні релігії. Поведінка фанатів на стадіоні, поклоніння державним символам (прапор, гімн) або паломництво до національних меморіалів працюють за тими ж соціологічними законами, що й релігійні обряди Дюркгайма.

2) Макс Вебер: Релігія — це не просто пасивне відображення соціальних процесів. Релігійні ідеї, смисли та психологічні розв'язки екзистенційних проблем здатні радикально змінювати хід історії та ламати економічні уклади. Людям потрібне смислове виправдання страждань та нерівності. Вебер виділяє різні типи релігійного порятунку: містицизм (втеча від світу, характерна для Сходу) та аскетизм (перетворення світу через діяльність, притаманне Заходу, закладене в основу ідей протестантизму).

Приклад: Порівняння традиційного суспільства (де багатій витрачає гроші на бенкети, палаци чи відпущення гріхів через пожертви церкві) та раннього протестантського підприємця (який живе скромно, веде суворий бухгалтерський облік і сприймає бізнес як релігійну місію).

3) Карл Маркс: Релігія є вторинним продуктом (надбудовою) над матеріально-економічною базою. Вона виникає як реакція на відчуження та експлуатацію в класовому суспільстві, легітимізуючи владу панівного класу. Релігія виконує подвійну функцію: для бідних дає ілюзорну втіху («блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне»), закликає до терпіння і відволікає від революційної боротьби на землі заради нагороди на небі; для багатих виправдовує їхні привілеї та багатство як «божественне веління» або результат благодійності.

Приклад: Історичний аналіз середньовічної тези про те, що «всяка влада від Бога», або використання релігійних організацій сучасними диктаторськими режимами для мобілізації населення чи виправдання агресивних воєн.

Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій релігії:

1. світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини у ньому тощо);

2. компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного «заповнення» дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється у рівність у стражданні; роз'єднаність замінюється братерством у громаді);

3. комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);

4. регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);

5. інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

2. Типологія релігій

За науковими даними виникнення релігії пов'язується з появою ранньої родової общини. За час, що минув, релігія істотно змінилась, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо численність релігій, які сповідують різні люди та народи. Власне, словом «релігія» позначаються як відповідна сфера життя й свідомості людей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання.

Виділяють племінні культи, локальні та світові релігії.

Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки.

Ознаки:

Ø  Відсутність догматики (якогось узагальненого уявлення про Бога);

Ø  Поклоніння природним явищам;

Ø  Тотемізм та культ предків.

 

Локальні релігії виникають і розвиваються в межах одного конкретного етносу або держави. Віра тут нерозривно пов'язана з національною культурою, звичаями, мовою та походженням людини.

Ознаки:

Ø  Закритість спільноти (як правило, представником такої релігії не можна «стати» за власним бажанням чи через місіонерство — у ній потрібно народитися (релігійний статус успадковується).

Ø  Злиття культури та культу (релігійні норми часто є основою національного законодавства чи традиційного права).

Ø  Збереження ідентичності (чітке відмежування від інших релігійних організацій).

Приклади:

Іудаїзм: Тісно пов'язаний з єврейським етносом та концепцією «обраного народу». Релігійна приналежність історично визначає національну.

Індуїзм: Релігійна система Індії, яка за своєю соціологічною структурою тримається на кастовому поділі суспільства. Поза індійським соціумом класичний індуїзм втрачає свою соціальну структуру.

Синтоїзм: Національна релігія японців, що базується на поклонінні духам природи (камі) та предкам, зокрема імператорському роду. Бути синтоїстом — це частина «буття японцем».

Локальні релігії виконують потужну інтегративну функцію всередині однієї нації (за Дюркгаймом), але водночас вони консервують етнічні межі та можуть створювати бар'єри у спілкуванні з іншими народами.

 

Світові релігії вийшли далеко за межі своєї первісної етнічної чи географічної батьківщини, об'єднуючи людей різних рас, національностей та культурних бекграундів.

Ознаки:

Ø  Надетнічний характер (для вступу в релігійну спільноту етнічне походження чи стать людини не мають значення. Головне — особиста віра та прийняття догматів).

Ø  Активне місіонерство  (наявність чіткої установки на поширення свого вчення по всьому світу).

Ø  Універсальність (пропонують відповіді на екзистенційні питання (про спасіння, гріх, сенс життя), які є зрозумілими та привабливими для людей у будь-якому куточку планети).

Приклади:

Буддизм

Християнство

Іслам

Релігії також відрізняються залежно від того, скільки богів є об'єктом поклоніння. Політеїстичні релігії сповідають багатобожжя, монотеїстичні — єдинобожжя. Перехідною формою між ними є генотеїзм, який визнає існування багатьох богів, але серед них шанує лише одного — заступника свого народу.

3. Сучасні релігійні процеси та організації

Основними релігійними процесами, що спостерігаються на сучасному етапі розвитку суспільства є:

Секуляризація - процес зниження соціального впливу релігії та релігійних інститутів у сучасному суспільстві. Перехід релігії у приватну сферу особистості.

Релігійний плюралізм - співіснування багатьох різних релігійних конфесій та течій в одному суспільстві без домінування жодної з них.

Нові релігійні рухи - поява нетрадиційних культів, синкретичних вірувань, неоязичництва та як відповідь на кризу традиційних церков.

Структура релігійної організації пов'язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.

Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки — центра об'єднання), що забезпечує цілісність об'єднання.

У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних організацій:

Церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по «горизонталі» і «вертикалі» відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації);

Секта (інститут священства відсутній, лідерство визначається харизматичністю; право на нього надається особі, яка виявила нібито особливу здібність керівництва, що сприймається як милість Бога, вважає себе єдиним носвєм істини і спрямована на розкол релігійної спільності);

Деномінація (посідає проміжне становище між церквою та сектою, толерантно ставиться до інших віросповідань, повністю інтегрована в соціум і лояльна до держави, належність до громади найчастіше є спадковою, має чітку систему управління, професійне духівництво та офіційне оформлення, але позбавлена жорсткої вертикальної ієрархії) - баптисти, методисти, адвентисти, пресвітеріани.

4. Релігійні конфесії в Україні

Україна має унікальний для Європи тип релігійного простору, який у соціології характеризується як релігійний плюралізм. На відміну від моноконфесійних країн, в Україні немає єдиної панівної церкви-монополіста, а ринок релігійних організацій є конкурентним і різноманітним.

Особливості української релігійності:

Високий рівень задекларованої релігійності (близько 70–75% громадян України вважають себе віруючими).

Феномен «віруючих без церкви» (значна частина не пов'язує себе з конкретним патріархатом чи релігійною інституцією. Релігійність в Україні часто має індивідуальний та культурно-традиційний характер).

Релігія як чинник громадянської консолідації (починаючи з Революції Гідності 2014 року та під час повномасштабної війни, релігійні організації виконують потужну інтегративну та волонтерську функції – що відповідає теорії Дюркгейма).

Сучасна конфесійна структура України складається з таких основних елементів:

Православ'я є домінуючою конфесією в Україні (охоплює понад 60-70% вірян), проте інституційно вона розділена на

-          Православну Церкву України (ПЦУ) - отримала Томос про автокефалію у 2019 році. Демонструє стабільне зростання підтримки та кількості парафій, ставши для більшості громадян головним маркером національно-релігійної ідентичності.

-          Українську Православну Церкву (в єдності з Московським патріархатом) - історично мала найбільшу кількість зареєстрованих релігійних громад. Проте через геополітичні чинники та війну переживає глибоку кризу легітимності в українському соціумі, що супроводжується масовим переходом громад до ПЦУ та ухваленням відповідного державного законодавства щодо обмеження зв'язків із релігійними центрами в РФ.

Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) - специфічний соціокультурний феномен України (східний обряд, але підпорядкування Папі Римському). Має надзвичайно високу концентрацію та соціальний авторитет у Західному регіоні (Галичина).За соціологічними ознаками функціонує як активна, патріотично орієнтована та модернізована інституція з потужними освітніми проектами (наприклад, УКУ).

Протестанські конфесії  - кількість протестантських громад  сумарно становить до 25-30% від усіх зареєстрованих релігійних організацій в країні. Попри меншу кількість індивідуальних вірян порівняно з православними, протестанти мають значно вищий рівень релігійної практики (регулярне відвідування служб, сплата десятини, активна участь у житті громади та соціальному служінні).

Іслам - історично вкорінений через кримськотатарський етнос (корінний народ України). Поза Кримом іслам представлений великими міськими громадами у Києві, Харкові та інших мегаполісах.

Іудаїзм - має глибоке коріння та розвинену інфраструктуру у великих містах (Дніпро, Одеса, Київ). Україна (зокрема м. Умань) залишається світовим центром паломництва хасидів.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти порівняльну таблицю типів релігійних організацій.

Критерій порівняння	Церква	Деномінація	Секта
Ставлення до суспільства та держави
Претензія на істину
Спосіб набуття членства
Організаційна структура
Соціальний склад вірян
Приклади