Проблема істини. Абсолютна та відносна істина

 Проблема істини. Абсолютна та відносна істина

1. Поняття істини

Поняття істини розвивалося протягом тисячоліть, трансформуючись від релігійно-міфологічного сприйняття до складних сучасних епістемологічних моделей. Кожна історична епоха пропонувала свій погляд на те, що є істинним знанням і як його верифікувати.

Істина — це знання, яке відповідає дійсності та об'єктивній реальності.

В античну епоху філософи вперше відділили істину (буквально: «неприхованість», «пам'ять проти забуття») від суб'єктивної думки. Арістотель сформулював просте правило: «Сказати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, — значить сказати хибу; а сказати про суще, що воно є, і про не-суще, що його немає, — значить сказати істину». Істина тут — це відповідність думки реальності. Кореспондентська концепція — відповідність думки реальному стану справ.

У середньовічній філософії панував теоцентризм. Августин Аврелій та Тома Аквінський стверджували, що вищою та єдиною абсолютною істиною є Бог. Речі є істинними лише тією мірою, якою вони відповідають божественному задуму. Пізнання істини відбувається не через емпіричні дослідження чи логічні експерименти, а через віру, священні тексти та божественне одкровення.

З початком наукової революції виникла потреба в надійному критерії істинності, який звільнив би науку від релігійного догматизму. Мислителі цього періоду будували філософські системи за зразком геометрії. Для них світ був єдиною субстанцією, де все логічно пов'язане, а істина — це вибудувана розумом дедуктивна система.

Когерентна концепція — узгодженість нового знання з уже існуючою системою знань.

На початку ХХ ст. знання розглядається не як пасивне віддзеркалення світу, а як інструмент (знаряддя) для адаптації людини до середовища та розв'язання конкретних проблем. Якщо певна ідея, теорія чи вірування допомагають успішно зорієнтуватися в ситуації, подолати труднощі та отримати бажаний результат, ми маємо повне право вважати її істинною.

Прагматична концепція - істинним є те знання, яке є корисним, веде до успішної дії та має практичну ефективність.

Одночасно формувався теорія, згідно з якою істиною є знання, що отримало загальне визнання та схвалення всередині наукового співтовариства на основі добровільної угоди (конвенції). Наукові закони, класифікації, аксіоми та поняття — це не пряме віддзеркалення природи і не вроджені ідеї, а найбільш зручні, прості та ефективні угоди між науковцями для опису реальності. Коли світ стає занадто складним, а факти можна інтерпретувати по-різному, вчені змушені домовлятися про «правила гри» (терміни, еталони, координати), щоб розуміти один одного.

Конвенціоналісна концепція - істина як результат угоди (конвенції) між науковцями щодо прийняття певної системи понять чи аксіом.

2. Абсолютна та відносна істина

Відносна істина - правильне, але неповне знання про світ, яке з часом може уточнюватися або змінюватися, бо людство розвивається і створює нові технології. Будь-яка відносна істина містить зерно абсолютної, але обмежена специфікою епохи. Тобто це поняття виникло через обмеженість технічних засобів науки та рівня розвитку людства.

Приклади: твердження «Атом неподільний» було відносною істиною до кінця XIX століття; геоцентрична система Птолемея відносно описувала рух світил для свого часу, але була замінена геліоцентричною системою Коперника, яка згодом також уточнилася (орбіти виявилися еліптичними, а не круговими).

Абсолютна істина - повне, вичерпне знання про світ в цілому або про окремі його фрагменти, яке не може бути спростоване подальшим розвитком науки. Абсолютна істина є межею, до якої прагне людське знання, складаючись із нескінченної суми відносних істин.

Приклади: «Земля обертається навколо Сонця» або «Людина смертна».

З вище сказаного випливає явище конкретності істини – її залежності від умов, місця і часу.

Складання порівняльної таблиці

Характеристика	Абсолютна істина	Відносна істина
Повнота знання	Повна, остаточна	Часткова, незавершена
Змінність	Не змінюється з часом	Доповнюється або уточнюється
Приклад	Хімічна формула води — H2O	Ньютонівська механіка (діє не всюди)

3. Критерії істини

Критерії істини — це інструменти, способи чи підстави, за допомогою яких ми можемо перевірити знання та відрізнити істину від помилки (омани) чи брехні.

Фундаментальним і вирішальним критерієм істини є практика – активна, матеріальна діяльність людей, спрямована на перетворення світу. Вона включає: матеріальне виробництво (створення речей, техніки, ліків); науковий експеримент (штучне відтворення умов під суворим контролем); соціальну дію (реформи, революції, функціонування законів у суспільстві).

 Тільки практика в кінцевому підсумку може остаточно довести або спростувати будь-яке знання. Але практика кожної конкретної історичної епохи обмежена її технічними досягненями.

Коли пряма практична перевірка неможлива (наприклад, у математиці чи теоретичній фізиці), наука звертається до інших критеріїв.

Логічний критерій - перевірка знання на відповідність законам формальної логіки. Нове твердження не повинно містити внутрішніх логiчних суперечностей та має випливати з уже доведених тез.

Естетичний критерій - чим ближча теорія до істини, тим вона простіша, витонченіша і «красивіша».

Прагматичний критерій - якщо знання дозволяє ефективно вирішити проблему, зекономити ресурси чи досягти успіху, воно визнається істинним у межах цієї дії.

 

Порівняльна таблиця критеріїв істини

Критерій	Сфера застосування	Недоліки
Практика	Природничі та прикладні науки, техніка, медицина	Обмежена технічним рівнем епохи
Логіка	Математика, логіка, програмування, гуманітарні науки	Система може бути логічно бездоганною, але вигаданою (як міфи чи казки)
Естетика	Теоретична фізика, вища математика, мистецтво, астрономія	Суб'єктивність сприйняття краси; реальність іноді виявляється значно складнішою та «заплутанішою», ніж гарна формула
Прагматизм	Економіка, бізнес, маркетинг, психологія, PR	Не застосовується до релігії, мистецтва чи філософії, де знання неможливо спростувати експериментом

У процесі пізнання людина постійно стикається з перешкодами, які викривляють реальність і заважають знайти об'єктивну істину. Ці перешкоди мають різну природу — від особливостей роботи нашого мозку до навмисного впливу суспільства. Розрізняють два основних явища, які заважають людині у процесі пізнання істини.

Омана — ненавмисна невідповідність знань дійсності. Людина щиро вірить у те, що каже, але вона просто помиляється (наприклад, віра давніх людей у те, що Сонце крутиться навколо Землі). Це неумисна помилка.

    Брехня — навмисне спотворення істини з метою введення в оману. Наприклад, фейкові новини в інтернеті.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Знайти в новинах чи соцмережах один приклад «відносної істини» (яка є правильною лише за певних умов) та один приклад відвертої брехні (фейку). Пояснити, як визначався ступінь істинності інформації.