Культура та філософія Середньовіччя

 Культура та філософія Середньовіччя

В Античності філософи казали: «Людина є мірою всіх речей». Але з падінням Риму та настанням Середньовіччя все кардинально змінюється. На зміну вірі в людський розум і багатобожжю приходить строгий монотеїзм — віра в Єдиного Бога. Церква стає не просто релігійною організацією, а монополістом у сфері освіти, науки та мистецтва. Наступні тисячу років люди будуть дивитися на світ виключно крізь призму Святого Письма. Сьогодні ми дізнаємося, як ця зміна вплинула на мислення людей, чому вчені намагалися логічно довести існування Бога, і чому середньовічні храми стали схожими на стріли, що летять у небо.

1. Середньовічна філософія

Середньовічна філософія розвивалася протягом майже тисячі років і пройшла два фундаментальні етапи: Патристику та Схоластику. Вони відрізнялися підходами до розуміння релігії та ролі людського розуму.

Назва «патристика» походить від латинського слова pater — батько. Це період формування вчення «отців церкви». Головними  завданнями  були захист християнства від язичництва, об'єднання біблійних догматів з античною філософською традицією (переважно з ідеями Платона) та фіксування їх як непорушну істину.

Ключовою постаттю патристики вважається Аврелій Августин (354–430 рр.).

Основні ідеї:

Теоцентризм та креаціонізм: Бог створив світ із нічого за своєю вільною волею. Світ є досконалим творінням, а зло — це просто брак або відсутність добра.

Концепція двох «градів» (праця «Про град Божий»): Все людство ділиться на дві категорії. Мешканці «Граду Земного» живуть заради егоїзму, земних гріховних насолод і матеріальних благ. Мешканці «Граду Божого» (духовна спільнота, церква) живуть за законами Бога і прагнуть спасіння душі.

Пріоритет віри над розумом: Розум людини обмежений і гріховний. Спочатку треба повірити, а вже потім намагатися зрозуміти. Його відоме гасло: «Вірую, щоб розуміти».

Назва «схоластика» походить від грецького scholia — школа. Це філософія, що викладалася в монастирських школах та перших університетах. Головним  завданням представники цього напряму вважали не створення нових істин (бо всі вони вже записані в Біблії), а раціональне обґрунтування, систематизацію та доведення релігійних догматів за допомогою суворої логіки (на основі вчення Арістотеля).Ключовою постаттю схоластики вважається Тома Аквінський (1225–1274 рр.).

Основні ідеї:

Гармонія віри та розуму: Віра і розум не суперечать одне одному, оскільки обидва є дарами Бога. Розум допомагає підтвердити те, у що ми віримо. Наука і філософія мають право на існування, але вони є «служницями теології».

5 доказів існування Бога: Оскільки Бога не можна побачити напряму, Тома запропонував логічні докази, відштовхуючись від навколишнього світу (через причини і наслідки):

1) Від руху: Усе в світі рухається, отже, має бути Першодвигун (Бог).

2) Від виробної причини: У кожної речі є причина створення. Ланцюг причин не може бути безкінечним, має бути Першопричина (Бог).

3) Від випадковості та необхідності: Земні речі можуть бути, а можуть і не бути. Але має існувати Абсолютна Необхідність, яка тримає все у бутті.

4) Від ступенів досконалості: У світі є красивіші, добріші та досконаліші речі. Має існувати Еталон найвищої досконалості.

5) Від цільової причини (телеологічний): Усе в природі діє доцільно і має мету. Цим процесом керує Розумний Творець.

Критерій порівняння	Патристика	Схоластика
Хронологічні межі	II – VIII століття	IX – XV століття
Середовище розвитку	Ранні християнські громади, собори	Монастирські школи, університети
Античний авторитет	Платон (ідея про світ ідеальних речей)	Арістотель (формальна логіка і причини)
Співвідношення віри і розуму	Віра вища за розум. Сліпе підпорядкування догматам	Гармонія. Розум допомагає логічно обґрунтувати віру
Представник	Аврелій Августин	Тома Аквінський

2. Становий характер середньовічної культури

Завдяки суворій соціальній ієрархії середньовічна культура була чітко розділена між трьома основними станами суспільства. Кожна група мала свої цінності, стиль життя, мову та мистецькі уподобання, які відповідали формулі: «Ті, що моляться» (oratores), «Ті, що воюють» (bellatores) та «Ті, що працюють» (laboratores).

Культура духовенства була офіційною, елітарною та панівною, оскільки церква контролювала освіту та мистецтво. Її ключовими цінностями проголошувалися аскетизм (відмова від земних блага), смирення, спасіння душі, духовний пріоритет над тілесним.

Мовою цієї культури була латина. Це була універсальна мова науки, релігії, дипломатії та міжнародного спілкування по всій Європі.

Культурні здобутки:

-          монастирські скрипторії (майстерні, де вручну переписували та розкішно оформлювали книги)

-          літописання та теологічні трактати

-          храмова архітектура та релігійний живопис (ікони, фрески), підпорядковані суворим канонам

Рицарська культура була світською культурою військової аристократії, що сформувала особливий кодекс поведінки та естетику. Її ключовими цінностями були: військова доблесть, вірність сюзерену, захист слабких та скривджених, честь, благородство.Особливістю рицарської культури є «Культ Прекрасної Дами»: платонічне, піднесене служіння жінці, заради якої рицар здійснював подвиги на турнірах та війнах.

Культурні здобутки:

-          замкова архітектура (оборонні споруди, що поєднували функції фортеці та житла)

-          рицарська поезія (творчість трубадурів, труверів та міннезінгерів, які оспівували кохання та походи

-          героїчний епос (поеми про великих воїнів («Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів»)

Народна та міська культура – це культура селян та ремісників, яка часто була противагою офіційній церковній культурі та зберігала залишки язичництва. Цій культурі притаманні оспівування праці, життєлюбство, гумор, висміювання вад вищих станів (жадібності попів, жорстокості рицарів).

Культурні здобутки:

-          міська література (сатиричні казки, байки)

-          бродяче мистецтво (виступи жонглерів, скоморохів, акробатів та бродячих студентів, які писали зухвалі та веселі пісні латиною)

-     цехова культура (унікальні ремісничі традиції, поява таємниць майстерності - «шедеврів»).

3. Архітектурні стилі, освіта

Для епохи середньовіччя характерні 2 основні стилі архітектури.

Рома́нський (XI–XII ст.): замки-фортеці, масивні стіни, вузькі вікна-бійниці, напівкруглі арки. Основною функцією таких будівель був захист від ворогів.

Готичний (XII–XV ст.): високі стрімкі шпилі, стрілчасті арки, величезні вітражі, каркасна система (нервюри). Такі будівлі (в основному храмові) служили виявом прагнення душі до неба (Бога) та для наповнення храму світлом.

Саме в період Середньовіччя зароджується явище вищої освіти. Виникають перші університети: Болонський (1088 р.); Оксфордський (1167 р.); Паризький (Сорбонна, 1215 р.). Навчання в університеті починалося на молодшому, підготовчому факультеті — артистичному (від ars — мистецтво). Програма базувалася на античній системі семи наук, адаптованій під потреби церкви. Вона ділилася на два рівні:

Тривіум (Trivium — «трипуття») — початковий гуманітарний цикл: граматика (вивчення латинської мови, правил читання та написання текстів); риторика (мистецтво ораторського виступу, правильної побудови промов та ведення діловодства); діалектика (мистецтво логічного мислення, ведення наукових диспутів та аргументації).

Квадрівіум (Quadrivium — «чотирипуття») — вищий математичний цикл: арифметика (теоретичні основи чисел та базові обчислення); геометрія (вивчення просторових фігур, елементів географії та картографії); астрономія (вивчення руху зірок і планет, що було критично важливо для вирахування дат церковних свят); музика (теорія гармонії та звуків, необхідна для виконання літургійних церковних піснеспівів).

Тільки після успішного закінчення артистичного факультету та опанування всіх семи мистецтв (що давало ступінь магістра мистецтв), студент мав право вступити на один із трьох вищих факультетів: Юридичний, Медичний або найпрестижніший — Теологічний.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти есе «Побут середньовічної людини», обравши особливості життя представника одного з провідних станів тогочасного суспільства (священник, рицар, селянин, міщанин).