Соціальні процеси

 Соціальні процеси

1. Соціальні процеси та їх різновиди

Суспільство не є статичним. Воно постійно рухається, змінюється та розвивається. Кожного дня ми беремо участь у взаємодіях, які формують глобальні зміни. Ці зміни і є соціальними процесами.

Соціальний процес — це серія послідовних соціальних дій або взаємодій, що викликають помітні зміни в соціальних структурах, системах чи статусах.

Приклад: Поодинока сварка двох людей — це взаємодія. Систематичне зниження рівня довіри між різними етнічними групами в місті — це процес.

Класифікація соціальних процесів:

за характером процеси можуть бути еволюційними і революційними,

за спрямованістю – прогресивними та реакційними; процесами розвитку і деградації.

за системами, у яких відбуваються процеси їх класифікують на внутріособистісні;

міжособистісні (між 2 індивідами); між індивідом і групою; міжгрупові (змінюють відносини між двома групами); глобальні (змінюють структуру та організацію суспільства).

Основні види соціальних процесів:

Пристосування — прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки.

Це форма поведінки, придатна для життя в новому середовищі. Оскільки умови життя безперервно змінюються, то процеси пристосування відбуваються в суспільстві постійно. Тривала непристосованість призводить до дезорганізації особистості. А групи чи спільноти, які не можуть пристосуватися до нових умов середовища чи до глобальних змін у суспільстві, в культурі, техніці тощо, піддаються дезорганізації.

Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети.

Співробітництво передбачає наявність спільних або схожих інтересів, усвідомлення кожною стороною необхідності й можливості взяти на себе реалізацію завдань для їх досягнення, виявлення аналогічних прагнень з іншої сторони, достатнє розуміння і знання один одного для впевненості в лояльності, встановлення правил, які забезпечують співробітництво. Сутність співробітництва — взаємна вигода. Співробітництво можливе на основі взаємного пристосування, що передбачає і відмову від деяких власних цінностей.

Суперництво – соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів (груп), або прагненні задовільнити однакові інтереси за допомогою тих же ресурсів чи засобів, що й інші індивіди (групи).

Суперництво не обов’язково призводить до конфлікту. Змагаються, наприклад, учні за одержання найкращого атестата. Суперництво може виникати і тоді, коли конкуренти за високу посаду, за високе становище не знають один про одного.

Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

В конфлікті завжди є усвідомлення противника. Його породжують різні системи цінностей, упереджене ставлення, почуття небезпеки. Конфлікт може виявлятися в різних формах.

Міграція - процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

Соціологи виділяють три групи чинників, які спонукають людей до зміни місця проживання, виштовхування, притягування, доступність шляхів міграції. Чинники виштовхування пов'язані з незадовільними умовами існування індивідів у рідних місцях Чинниками протягування є наявність привабливих умов для проживання в інших місцях. Розрізняють міграцію міжнародну і внутрішню.

Надмірна міграція може призводити до негативних змін демографічного складу регіону чи країни, ринку робочої сили, зниження інтелектуального рівня суспільства.

Якщо в суспільстві вказані процеси підтримуються в такій рівновазі, що соціальному порядку ніщо не загрожує, то вважають, що ці процеси протікають соціально організовано. Але за перевищення допустимої межі нестійкості цієї рівноваги, а також коли задоволенню потреб членів спільноти загрожує небезпека, настає стан соціальної дезорганізації.

Соціальна дезорганізація - сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя. Дезорганізація полягає в ослабленні механізмів формального і неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, у поведінці, яка суперечить усталеним і допустимим нормам. Її зумовлюють різні чинники: стихійні лиха, тривалі війни, політичні кризи, радикальні зміни системи влади, революції, масові міграції населення, радикальні зміни в одній галузі господарства, науки чи техніки, які порушують рівновагу й узгодженість з іншими галузями і зумовлюють зниження ефективності дії інститутів та форм соціального контролю, масові захворювання, участь у вирішенні питань колективного життя неврівноважених чи психічно хворих людей.

2. Соціальні рухи, їх природа і типи

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм. Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання.

Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого — бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей. Ставлення більшості людей до таких рухів байдуже.

Стадії розвитку соціальних рухів:

1) Стадія виникнення. На цій стадії домінують незадоволеність певними аспектами життя, невпевненість. Вини формують у людей соціальну стурбованість.

2) Стадія об'єднання. Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проблем. З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику, прагнуть залучити якомога більше людей. Рух може формувати союзи з подібними рухами чи організаціями, популяризувати ідеї, доводити до громадськості результати своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.

3) Стадія формалізації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація підвищує ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

4) Стадія розпаду. Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або перетворюється на соціальний інститут, організацію, політичну партію. Іноді рух розпадається на автономні, часто конфліктуючі між собою утворення, які, втрачаючи вплив і популярність, згодом припиняють існування. У недемократичних суспільствах рух, якщо він стає небезпечним і небажаним для влади, може бути забороненим або знищеним владними органами.

Позаяк суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати.

Найпростіша класифікація суспільних рухів:

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасника такого руху є непривабливою. Тому вони прагнуть створити власну субкультуру, дистанціюючись від офіційного суспільства.

Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле — ветеранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Натомість ідеологія світських утопістів базувалася на альтруїзмі, доброті людини. Ігнорування природних прагнень людини (особисте благополуччя, самореалізація, отримання винагороди) призводить до згасання цих рухів. Але постійно з'являються нові.

Реформаторські рухи. Спрямовані на зміни окремих структур без повної трансформації самого суспільства. Необхідною умовою є позитивне ставлення їх учасників до існуючого суспільного ладу. Поширені в основному в демократичних суспільствах. Наражаючись на опір частина учасників може перейти до революційного руху.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи.

Соціальні рухи є лакмусовим папірцем суспільства. Вони показують, які проблеми є найгострішими. Саме через соціальні рухи звичайні громадяни можуть безпосередньо впливати на історичні процеси.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Проаналізувати відомий історичний чи сучасний рух за планом.

А) Екологічний рух (наприклад, Greens/Fridays for Future).

Б) Феміністичний рух (боротьба за права жінок та рівну оплату праці).

В) Рух за цивільні права (наприклад, рух Мартіна Лютера Кінга у США 1960-х років).

Г) Рух «Цифрові кочівники» (сучасний рух за право на віддалену роботу та спрощення візового режиму між країнами).

План аналізу:

1. До якого типу належить цей соціальний рух (реформаторський, революційний, опір)?

2. Які головні вимоги чи ідеологію він має?

3. На якій стадії розвитку (на Вашу думку) цей рух перебуває сьогодні?

       4. Які методи боротьби використовують учасники (мирні протести, петиції, просвітництво)?