Явище конфлікту та його вплив на суспільство

 Явище конфлікту та його вплив на суспільство

Соціальний конфлікт – це один з найпоширеніших суспільних процесів. Саме поняття «конфлікт» викликає передусім негативні асоціації. Часто воно так і є. Проте конфлікт є багатогранним явищем і виконує в суспільстві важливі функції в суспільному житті. При чому не лише негативні. Соціологія розглядає конфлікт не як аномалію, а як природну та невіддільну форму соціальної взаємодії.

1. Поняття соціального конфлікту та історія його вивчення

Завдання соціології конфлікту полягає у своєчасному визначенні закономірних і передбаченні можливих самовиникаючих, випадкових явищ, здатних справляти істотний вплив на процес конфлікту, на всі його фази, його розв’язання.

 Отже, об’єктом соціології конфлікту є суперечлива конфліктна соціальна реальність, що існує у будь-якому суспільстві.

Предметом соціології конфлікту є :

-    його сутність і суб’єкти,

-    закономірності й випадковості виникнення й розвитку,

-    механізм і фази перебігу, соціальні, політичні й економічні наслідки, шляхи і методи розв’язання або запобігання конфлікту.

Соціологічний аналіз конфліктів передбачає передусім з’ясування причин і мотивів соціальних конфліктів, їхньої сутності, шляхів розв’язання, а також ставлення самих конфліктуючих сторін до конфлікту, його наслідків.

Конфлікт — це крайнє загострення суперечностей, зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, думок і поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, реальними чи уявними суперечностями.

Історично сформувалися декілька поглядів на явище соціального конфлікту.

Карл Маркс: бачив у конфлікті (класовій боротьбі) головний рушійний мотор історичного прогресу та зміни суспільно-економічних формацій.

Георг Зіммель: увів термін «соціологія конфлікту», розглядав його як форму соціалізації, що допомагає інтегрувати суспільство через виявлення суперечностей.

Ральф Дарендорф: автор теорії конфліктної моделі суспільства. Вважав, що нерівний розподіл влади та авторитету неминуче породжує опір і боротьбу груп.

  Льюїс Козер: засновник функціональної теорії конфлікту. Довів, що конфлікти виконують стабілізувальну роль, якщо вони допомагають знімати напругу у відносинах.

2. Структура, причини та класифікація конфліктів

Основними причинами конфліктів є:

Ø  соціальна нерівність;

Ø  протилежність інтересів людей (груп);

Ø  дефіцит життєвих благ;

Ø  боротьба за кращі позиції в суспільстві;

Ø  різниця світогляду і цінностей;

Ø  егоїстичність особистості;

Ø  неповна, неправдива інформація;

Ø  недосконалість людської психіки.

Основними складовими елементами конфлікту є:

Сторони (суб'єкти) (індивіди, соціальні групи, класи, етноси, держави).

Предмет (конкретна матеріальна чи духовна цінність, через яку виникає суперечка).

Об'єкт (реальна або уявна проблема, що лежить в основі протистояння).

Мікросередовище (соціальні умови та контекст, у яких розгортаються події).

Типологія конфліктів:

Показник	Типи конфліктів
Склад учасників	Внутрішньо особистісні; міжособистісні; між особистістю і групою; між групами; міжнаціональні; міждержавні
Сфера протікання	Економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; етнічні; релігійні; побутові
Спрямованість	Горизонтальні (між колегами однакового статусу) та вертикальні (між керівником і підлеглим)
Характер конфлікту	Антагоністичний; неантагоністичний; закономірний; випадковий; прихований; фальшивий

 

3. Механізм соціальних конфліктів

Конфлікт, як складне соціальне явище, зазвичай проходить декілька стадій свого розвитку.

Латентна: внутрішнє накопичення суперечностей, непорозумінь, побоювань (зовні нібито все нормально);

Демонстративна:  різниця інтересів усвідомлена, сторони демонструють це відверто;

Агресивна: зовні спілкування припинене, супротивники формують агресивні плани, «образ ворога», визначають засоби боротьби і т. ін.;

Батальна: реалізуються агресивні плани різними засобами, способами, методами;

Розв’язання конфлікту:  це або перемога однієї із сторін на користь своїх власних інтересів, або договір на користь обох сторін, затухання невирішених суперечностей.

В суспільстві виробилися різні форми конфліктної боротьби. Основними з них є:

•    бойкот – свідоме відкрите ігнорування участі у суспільних процесах;

•    саботаж – приховане завдання всебічної шкоди інтересам іншої сторони конфлікту;

•    цькування (булінг) – ігнорування досягнень противника, намагання створити незручну для нього ситуацію, публічне приниження;

•    вербальна агресія – необґрунтовані звинувачення, поширення пліток, негативні оцінки характеру людини;

•    фізична агресія – насильство, знищення майна.

Можна виділити основні стратегії поведінки індивідів чи груп у конфлікті:

Конкуренція: задоволення власних інтересів коштом інших.

Пристосування: жертвування своїми інтересами заради збереження стосунків.

Ухилення: ігнорування проблеми, вихід із ситуації без рішення.

Компроміс: взаємні поступки задля досягнення прийнятного рішення.

      Співпраця: спільний пошук виходу, який повністю задовольняє обидві сторони.

4. Функції та способи врегулювання соціальних конфліктів

За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що зумовлює його позитивні та негативні функції.

До позитивних функцій відносять:

сигналізування про осередки соціальної напруги – конфлікт дає змогу не тільки з’ясувати

невирішені проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів;

інноваційна – сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм,

руйнування нежиттєздатних структур;

консолідуюча (інтегративна) – полягає в об’єднанні людей, що захищають власні

інтереси, у виникненні інтересу до співпраці;

активізація соціальних зв’язків – конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію людей, що позитивно позначається на темпах розвитку суспільства;

комунікаційна – їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів, реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасників конфліктної ситуації;

зняття психологічної напруги – часто саме конфлікт є найефективнішим засобом

нейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Попри те, будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності соціальної системи, нормальному функціонуванню суспільства, нерідко призводить і до деградації його учасників. Все це дає підстави для висновків і про негативні функції конфлікту як соціального явища, найсуттєвішими з яких є:

дестабілізуюча – проявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів;

дезінтегруюча – спричиняє послаблення соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаність,

віддаленість його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;

аксіологічна – втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких

спалахнула конфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.

Прогнозування та попередження конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч.

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку. Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів – це організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами. Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв’язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.

Діяльність із профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:

Ø  створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язування неконфліктними засобами;

Ø  оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

Ø  ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

Ø  блокування особистісних чинників виникання конфліктів.

Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв’язання.

Найпоширенішими методами вирішення конфлікту є:

усунення причин конфлікту, подолання образу „ворога”, що склався у конфліктуючих сторін; боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін; консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо головних питань; використання посередництва (арбітраж, медіація). Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою.

Використання зазначених методів або їх поєднання допомагає учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту – головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.

Соціологія конфлікту виробила і сформулювала певні рекомендації, використання яких прискорює розв’язання будь-якого соціального конфлікту:

1)  у процесі переговорів пріоритет мусить віддаватися обговоренню не другорядних, а головних, змістовних питань;

2)  сторони повинні прагнути до зняття психологічного і соціального напруження;

3)  сторони мають демонструвати взаємоповагу одна до одної;

4)  учасникам переговорів треба прагнути до відвертості, доказовості своїх позицій, свідомо створювати атмосферу публічного рівноправного обміну думками;

5)  усі учасники переговорів мають виявляти схильність до компромісу.

Таким чином, соціологія конфлікту обґрунтовує необхідність розв’язання будь-якого конфлікту через переговори, лише такий метод розв’язання конфлікту може забезпечити позитивні результати.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Оберіть будь-який відомий конфлікт (із художньої літератури, кінематографа, історичних подій або актуальних новин) та зробіть його письмовий соціологічний розбір за планом заняття:

Суб'єкти: Хто є основними сторонами протистояння? Чи є приховані учасники (групи підтримки)?

Анатомія: Чітко розмежуйте, що є предметом конфлікту (через яку конкретну цінність суперечка), а що — об'єктом (глибинна системна проблема).

Класифікація: Визначте тип конфлікту за кожним критерієм.

Динаміка: На якій стадії розвитку конфлікт перебуває зараз або як він завершився?

Функції: Які наслідки переважають у цьому кейсі — конструктивні  чи деструктивні?

       Обсяг: 1–1.5 сторінки.