Культура Київської Русі

 Культура Київської Русі

1. Архаїчна культура слов'янських племен

За допомогою історичної карти розглядається розселення східнослов'янських племен.Характеризується підсічно-вогневе та орне землеробство.

«Гніздове» розселення — це специфічна форма організації простору та розселення давніх слов’янських племен у V–VIII століттях. Вона полягала в тому, що поселення будувалися не поодинці й не суцільною лінією, а компактними групами («гніздами»). Поселення всередині одного «гнізда» розташовувалися дуже близько одне до одного — на відстані від 300 метрів до 2 кілометрів. Це дозволяло мешканцям бачити сусідні дими та швидко приходити на допомогу. Між самими «гніздами» (групами поселень) пролягали великі незаселені території — густі ліси, болота або пустища — завширшки в 10–20, а іноді й 40 кілометрів. Згодом біля такого «гнізда» або всередині нього з’являлося укріплене валами та ровами городище. Воно слугувало сховищем на випадок війни, місцем для спільних язичницьких культів (капищ) та адміністративним центром.

Релігією давніх слов'ян було язичництво.

Ознаки язичництва:

Політеїзм (Багатобожжя) - слов'яни вірили у велику кількість божеств, кожне з яких відповідало за певну сферу людської діяльності або природне явище.

Культ предків - шанування померлих родичів («дідів») вважалося священним обов'язком. Слов'яни вірили, що покійні предки здатні допомагати живим у вирощуванні врожаю та захищати родину від бід, а їхні душі відлітають у країну вічного щастя — Нав.

Прив'язка до аграрного календаря - всі язичницькі свята координувалися зі зміною пір року, сонцестояннями та етапами сільськогосподарських робіт (сівба, жнива).

Язичницьке ставлення до природи базувалося на ідеї повної розчиненості людини в навколишньому середовищі. На відміну від сучасного споживацького підходу («людина — господар природи»), давні слов'яни сприймали себе як молодшу й залежну частину єдиного живого макрокосмосу.

2. Поширення християнської культури

У 988 р. князь Володимир та правляча верхівка зробили важливий цивілізаційний вибір – державною релігією стало християнство. Воно було запроваджене «зверху» — волею князя. Тоді як еліта (князь, дружина, бояри) прийняла нову віру швидко, широкі верстви населення (особливо в далеких від Києва селах) залишалися язичниками в душі. Через це виникає двовір’я —унікальне релігійно-культурне явище, яке полягало в тривалому паралельному співіснуванні та переплетенні офіційного християнства та традиційного язичництва в житті суспільства Київської Русі. Воно виявлялося у «маскуванні» язичницьких богів під християнських святих (народ просто переніс функції та риси давніх божеств на християнських персонажів), злитті календарних свят (християнські урочистості наклалися на ключові точки сонячного аграрного календаря слов'ян),  побутовій культурі (русичі вдома продовжували підгодовувати домовика, боялися лісовика в лісі та вірили в русалок на Зелені свята. Християнські молитви часто використовувалися як магічні заклинання (заговори) від хвороб чи зурочення, а натільний хрестик сприймався перш за все як потужний оберіг, схожий на язичницькі амулети).

В подальшому давньоруська культура розвивалася під впливом візантійської.

3. Мистецтво та архітектура Русі

Оскільки кам'яні храми були центрами релігійного та суспільного життя, саме храмовий живопис став вершиною давньоруського мистецтва. Він розподілявся на три основні види:

Мозаїка: зображення, які викладалися на стінах храму з кубиків смальти (кольорового непрозорого скла) та природного каменю. Смальту виплавляли безпосередньо біля будівництва за секретними рецептами. Кубики клали під різними кутами, тому при світлі свічок стіни храму мерехтіли й «оживали».

Фреска: розпис стін водяними фарбами по сирій, вогкій штукатурці (тиньку). Майстер мав працювати дуже швидко, поки стіна не висохла. Фрески вкривали всі стіни, колони та арки, які не були зайняті мозаїками.

Іконопис: живопис на дерев’яних дошках (зазвичай липових або дубових), покритих левкасом (ґрунтом із крейди й клею), фарбами на основі яєчного жовтка (темпера). На Русі діяла потужна іконописна школа.

Активізувався розвиток театрального та музичного мистецтва. Носіями народної музичної культури були скоморохи — мандрівні актори, співаки, танцюристи, штукарі (фокусники) та акробати. Вони виступали на ярмарках, весіллях та княжих бенкетах, граючи на гуслях, сопілках, бубнах та гудках. Мандрівні співці-поети  виконували під акомпанемент гусел билини — героїчні пісні про подвиги богатирів (Іллі Муромця, Добрині Микитича) та боротьбу Русі з кочівниками.

Архітектура в основному представлена храмовими спорудами, які копіювали візантійський стиль будівництва. Найвідомішими пам'ятками давньоруської архітектури вважаються:

 Десятинна церква в Києві (989–996 рр.)

Софійський собор у Києві (закладений у 1011 або 1037 р.)

Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1030-ті рр.)

Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073–1078 рр.)

Церква Пантелеймона в Галичі (кінець XII ст.)

Свято-Успенський собор у Володимирі (1156–1160 рр.)

4. Писемність, освіта та література Київської Русі

Писемність розвивалася на основі кириличної абетки, створеної візантійськими просвітниками Кирилом і Мефодієм у ІХ ст. Писемність не була привілеєм лише духовенства. Про високу грамотність звичайних містян свідчать берестяні грамоти (побутові листи, записки та торгові розписки, видряпані на корі берези) та графіті (написи та малюнки, видряпані простими людьми на стінах давньоруських храмів).

Організація освіти мала державне значення.Володимир Великий відкрив першу школу в Києві для дітей родовитої знаті. Навчання було примусовим: літопис зазначає, що матері плакали за дітьми, як за померлими, бо освіта була абсолютною новиною.Ярослав Мудрий заснував велику школу в Новгороді для 300 дітей старост і священиків. Перша бібліотека створена Ярославом Мудрим у 1037 році при Софійському соборі. Вона налічувала сотні томів рукописних книг, де працювали перекладачі та переписувачі (скриптори). Доля оригінального зібрання досі залишається однією з найбільших таємниць історії. Анна Всеволодівна, внучка Ярослава Мудрого у 1086 році заснувала при Андріївському монастирі в Києві першу в Європі школу для дівчат, де їх навчали грамоти, співів та шиття.

Книги писалися на пергаменті (виробленій шкірі телят) спеціальним чорнилом та гусячими перами. Література поділялася на дві великі категорії:

Перекладна література: переважно релігійні тексти, привезені з Візантії та Болгарії (Біблія, Псалтир, житія святих, хроніки).

Оригінальна (власна) література:

Літописання («Повість минулих літ» (близько 1113 р.), укладена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Вона поєднує історичну хроніку з народними переказами та легендами);

Ораторсько-проповідницька проза («Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (середина XI ст.), де обґрунтовується рівноправність Русі серед інших християнських держав світу);

Світська повчальна література («Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.) — перший в історії нашої педагогіки твір, де князь ділиться життєвим досвідом, дає дітям політичні, моральні та побутові поради);

Героїчний епос (поема «Слово о полку Ігоревім» (1187 р.) невідомого автора. Вона присвячена невдалому походу новгород-сіверського князя Ігоря проти половців. Твір містить палкий заклик до руських князів припинити міжусобиці та об'єднатися перед зовнішньою загрозою).

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Скласти порівняльну таблицю «Культура слов'янських племен vs Культура Київської Русі»

Критерій порівняння	Культура слов'янських племен	Культура Київської Русі
Релігія
Писемність
Архітектура