Гласність і лібералізація. Розгортання національного руxу в Україні

 

Гласність і лібералізація. Розгортання національного руxу в Україні

 

План

1.      Гласність і лібералізація

2.      Зрушення у політичному житті України. Пожвавлення громадської активності

3.      Формування багатопартійної системи

 

Розпочинаючи реформи, керівники КПРС вважали, що достатньо лише виправити окремі негативні моменти радянської системи. Офіційна концепція перебудови у загальному вигляді сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов’язаних завдань:

1) радикальної економічної реформи;

2) демократизацію суспільного життя, розширення гласності.

Кінцевою метою проголошувалася побудова «гуманного, демократичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави.

 

1. Гласність та лібералізація

  Значну роль у демократизації суспільно-політичного життя країни відіграла гласність.

На січневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС, який поклав початок новому етапові перебудови, постало питання про консерватизм, гальмування реформ, на перший план було висунуто завдання демократизації суспільного життя. Воно мало на меті пом’якшення режиму, забезпечення (щоправда, під контролем партії) доступу народу до важелів влади, посилення їх суспільної активності, розширення соціальної бази перебудови. Першочерговими були відновлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутріпартійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення міцної законності, захист суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захисників інтересів трудящих та ін.

Суть перебудови Горбачов тлумачив як поєднання радикальної економічної реформи і демократизації суспільно-політичного життя з метою побудови в СРСР гуманного демократичного соціалізму. У цьому суспільстві мали органічно поєднатися ринок і план, демократія і керівна роль КПРС, суверенність радянських республік і союзний центр.

 Запитання

1. Наскільки реальними були ці прагнення?

2. Чому вони не здатні були докорінно змінити ситуацію?

 Гласність відкрила можливість сказати через пресу, радіо, телебачення, літературу, кіно правду про існуючу у країні тоталітарну систему, про її численні злочини. Гласність почала поступово переростати у свободу слова. Цьому процесу сприяла поява 1989 р. значної кількості позацензурних видань різних громадських та політичних об’єднань і груп. Із 1 серпня 1990 p., згідно з Законом СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації», було запроваджено свободу друку та заборонено цензуру.

Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем заповнили безліч «білих плям» в історії країни. 1988 р. знову було порушено мовчання щодо штучного голоду 1933 р. Почалася руйнація теоретичних догм та ідеологічних стереотипів, повного мірою виявилась нежиттєздатність комуністичної ідеї, ленінського вчення, злочинність більшовицького режиму.

 

2. Зрушення у політичному житті України. Пожвавлення громадської активності

  Початок політичній реформі в СРСР було покладено в червні 1988 р. на XIX Всесоюзній партконференції, рішення якої спрямовували на реорганізацію вищих органів влади, забезпечення повновладдя рад, демократизацію КПРС.

Передбачалося, що політична реформа відкриє простір для самоврядування, створить умови для розвитку ініціативи громадян, представницьких органів влади, партійних і громадських організацій і трудових колективів. Реформатори прагнули надати радам реальну владу, зробити їх незалежними від компартійних структур.

Наприкінці 1988 р. сесія Верховної Ради СРСР прийняла відповідні закони, що змінювали структуру, порядок виборів і зміст роботи вищих органів влади. Вищим законодавчим органом влади в СРСР було оголошено з’їзд народних депутатів. Але водночас третина місць народних депутатів була зарезервована для КПРС та підконтрольних їй громадських організацій.

Але і в такому вигляді новий закон про вибори, порівняно з попередніми виборами в СРСР, був значним кроком уперед, підривав основи тоталітарної системи в країні. Вибори тепер мали відбуватися на альтернативній основі, на одне місце могли балотуватися декілька кандидатів.

 1988 р. у республіці почали стихійно виникати перші масові мітинги. На знак протесту проти злочинного замовчування владою справжніх наслідків чорнобильської катастрофи 26 квітня 1988 р. у Києві відбувся перший стихійний мітинг та демонстрація. Особливо бурхливо розвивалися події у Львові. У червні-липні 1988 р. тут відбулися перші несанкціоновані мітинги, у яких взяло участь десятки тисяч людей. Перед учасниками мітингів активно виступали колишні дисиденти — В’ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Ігор та Ірина Калинці, окремо обговорювалися гострі національні проблеми, лунали вимоги спорудити у Львові пам’ятники Т. Шевченкові і жертвам сталінізму. Уперше публічно було порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення проти сталінської диктатури.

Драматичні зіткнення між міліцією і демонстрантами сталися 29 липня у Києві і 4 серпня у Львові. 17 вересня 1989 р. у демонстрації, організованої з приводу 50-річчя введення радянських військ до Західної України згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, у Львові взяли участь 150 тис. осіб. Увечері того ж дня у вікнах з’явилися сотні тисяч свічок у пам’ять про загиблих під час комуністичних репресій.

Наприкінці січня 1990 р. у Хмельницькому, Луцьку, Полтаві, Рівному, Львові та інших містах відбулися мітинги з вимогами відставки місцевого компартійного і радянського керівництва.

У першій декаді лютого 1990 року відбулися багатотисячні мітинги в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві та інших містах. Ситуація у західних областях республіки дедалі більше почала загострюватися.Мітингувальники вже ставили питання про заміну політичних структур, а не окремих осіб. На 10-тисячному мітингу в Тернополі учасники вимагали розпуску компартії України. У Львові пролунали гасла «Україна — без обкомів», «Партію — з підприємств!».

Із початку 1989 р. до лютого 1990 р. опозиція підготувала 1 565 масових заходів, у яких взяли участь понад 2 млн осіб. Спираючись на ці дані, міністр внутрішніх справ, голова КДБ, міністр юстиції, голова Верховного суду і прокурор УРСР 20 лютого 1990 р. звернулися до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій пропонувалося оголосити мораторій до 1 липня на політичні акції, спрямовані на дестабілізацію становища в країні.

Із кінця лютого 1990 р. в Україні спалахнула «мітингова війна». 25 лютого відбулося близько 100 мітингів, у яких взяло участь до 230 тис. осіб. Понад половину мітингів організувала Комуністична партія.

Під тиском демократичних сил правляча партія постійно відступала. Із січня по квітень 1990 р. одинадцять з двадцяти п’яти перших секретарів обкомів партії подали у відставку.

Із 1987 р. в Україні виникають самодіяльні громадські об’єднання, організації, товариства.

 Запитання

1. Які питання вони вирішували? (Утвердження ідей демократизму, формування національної свідомості, висунення альтернативних лідерів, проектів, програм.)

2. Чи можна провести чітку лінію, що визначала, якими питаннями займались ці організації?

 

Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, на засіданнях якого відкрито обговорювалися питання голоду 1933 p., боротьби за незалежність 1917-1920 рр. та ін.

Почали виникати осередки «неформальних» (тобто непідконтрольних КПРС) об’єднань. Восени у Львові було створене «Товариство Лева». Воно почало видавати газету «Поступ», яка одразу посіла чітку демократичну позицію, стала популяризатором ідей національного відродження, відновлення української державності і трибуною для діячів опозиції.

Значною подією стало утворення Українського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал», установча конференція якого відбулася в Києві 4 березня 1989 р. На початку 1988 р. просвітницькі українознавчі організації «Спадщина» виникають у Харкові та Києві. їхня діяльність дуже швидко вийшла за межі суто просвітницької роботи і набула політичного характеру. 1988 р. зародився і студентський рух. У Києві виникає студентське об’єднання «Громада», у 1989 р. — Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство у Львові, Демократична спілка студентів та інші організації в багатьох містах республіки.

Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш ніж 47 тис. неформальних об’єднань.

Під тиском мітингів, демонстрацій, пікетів, голодувань, в умовах розпочатих революційних змін у країні компартійно-радянським органам влади довелося дозволити переселення татар. У результаті у квітні 1989 р. на півострові їх уже мешкало 40 тис., а влітку 1991 р. — 130 тис. (у 1944 р. — було депортовано 191 тис. татар). Для захисту національних прав депортованого народу навесні 1989 р. було створено Організацію кримськотатарського національного руху. 28 червня 1991 р. у Сімферополі курултай — з’їзд представників кримськотатарського народу — виступив за відновлення кримськотатарської автономії. Курултай обрав вищий представницький орган кримськотатарського народу — меджліс.

1987-1988 pp. із в’язниці та заслання повернулися до України відомі дисиденти — В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко та ін.

Вони відновили роботу Української Ґельсінської групи, а в липні 1988 р. перетворили її на спілку (УҐС). Оприлюднена «Декларація принципів» у 1988 р. засвідчила, що УҐС з правозахисної перетворилася на «типовополітичну» організацію. Вона першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної української держави.

У листопаді 1989 р. у Києві відбулося перепоховання праху відомих «шістдесятників» — жертв тоталітарної системи — В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого.

 

3.  Формування багатопартійної системи

  Наприкінці 1989-1990 pp. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають політичні партії. Лютневий (1990 р.) Пленум ЦК КПРС мав пристати на вимогу демократичних сил вилучити з Конституції СРСР статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у радянському суспільстві. Законодавчо це рішення було оформлено на III з’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 року.

У вересні 1990 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу для існування багатопартійності в республіці. Комуністична партія втратила свою політичну монополію.

У квітні 1990 р. на базі Української Ґельсінської спілки виникла Українська республіканська партія (УРП). На час свого виникнення УРП налічувала 2,3 тис. членів, а через рік — 8,9 тис. Лідером партії було обрано Л. Лук’яненка — відомого політв’язня і дисидента. Головною метою своєї діяльності республіканці проголосили утворення Української самостійної соборної держави.

Для пропаганди своїх поглядів УРП активно використовувала депутатську трибуну: до Верховної Ради УРСР навесні 1990 р. було обрано 11 республіканців. Партія в 1990 р. мала кілька газет та інших видань. До програми УРП було включено вимоги демонополізації виробництва, переходу до ринкової економіки, економічної самостійності України, господарської самостійності підприємств, економічної свободи громадян, запровадження різних форм власності, пріоритету екології над економікою, приведення законів України у відповідність до міжнародних норм права тощо.

У березні 1990 р. на засіданні Великої ради Руху кілька його керівників — І. Драч, Д. Павличко та ін. — заявили про свій вихід з КПРС і про створення Демократичної партії України (ДемПУ). Перший з’їзд ДемПУ відбувся у Києві у грудні 1990 р. Головною метою партії проголошувалися досягнення державної незалежності України та побудова демократичного і гуманного суспільства. ДемПУ виступала за націоналізацію загальносоюзної власності, створення ринкової економіки, соціальну захищеність людини.

20 партій і громадських об’єднань склали ядро Української міжпартійної асамблеї (УМА), утвореної у липні 1990 p., — блоку партій та організацій на платформі радикального націоналізму і непримиренного антикомунізму.

1990-1991 pp. виникли також Партія зелених України, Ліберальна партія, Народна партія та ін. Нові партії були кількісно невеликими політичними об’єднаннями.

Усього протягом 1990 р. було створено 16 політичних партій.

1991 р. пройшли реєстрацію, маючи понад 3 тис. членів, УРП, ДемПУ, Партія зелених, Українська селянська демократична партія і Партія демократичного відродження України. Комуністична партія поки що залишалася найчисленнішою.

1988 р. з лав КПРС вийшли 18 тис. осіб 1989 р. таких було вже 136,6 тис., причому понад половини з них становили робітники.

На початок 1990 р. компартія України налічувала майже 3,3 млн членів. У ній почали швидко наростати кризові явища. Із 1990 р. розпочався обвальний процес добровільного виходу з її лав. Так, якщо в 1988 р. компартію України залишило 1,9 тис. осіб, то 1990 р. — 251 тис., а за шість місяців 1991 р. — 143 тис. Масового характеру набув вихід із компартії в західних областях України. На 1 січня 1991 р. Львівська обласна партійна організація зменшилася на 27,6 %, Івано-Франківська — на 18,7 %, Тернопільська — на 10,35 %. Упродовж 1990 року було ліквідовано 39 міськкомів та райкомів компартії України.

Щоб протидіяти соціально-політичним зрушенням, КПУ намагалася утворити різноманітні об’єднання: всілякі комітети захисту Леніна, СРСР, комуністичних ідей, Раду громадських організацій України та інші.

Для «заспокоєння» пробудженого народу використовувалися також новостворені загони міліції особливого призначення (ЗМОГО), які відзначилися арештами й масовим побиттям людей у Києві (29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 p.), Львові (1 жовтня 1989 р.) та інших містах. Певну тривогу викликали міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою між Російською православною церквою та відновленими УГКЦ і УАПЦ за культові споруди, майно, доходи. Окремі конфлікти, які траплялись переважно в західних областях, вдалося врегулювати і не допустити їх використання антидемократичними силами.

 Робота з документом

 Леонід Кравчук, перший президент України

«І перебудова загальмувалась. Тоді Горбачов пішов глибше: треба змінити кадри, сказав він, змінити технології, форми та методи управління, перебудувати партію. Але якщо перший етап перебудови — науково-технічний прогрес — аж ніяк не зачіпав секретарів обкомів, райкомів, то коли Горбачов сказав, що потрібно перебудувати партію, і це стосувалось більшості партійних чиновників, апарату партії, вони почали гальмувати перебудову ще більше. Тоді він звернувся до партії на XIX Всесоюзній партійній конференції 1988 року, яка, по суті, розділилася на дві частини: одне крило, консервативне, вимагало повернутися назад, друге, прогресивне, вимагало йти далі рішучіше та послідовніше».

 Запитання

Що гальмувало перебудовчі процеси і чому?

 До початку 1987 р. було змінено 70 % складу Політбюро ЦК КПРС, 60 % секретарів обкомів партії.

На цьому етапі відбувається активне оновлення кадрів. Один за одним залишають посади перші секретарі Дніпропетровського,

Ворошиловградського, Львівського та інших обкомів. Скидання консервативного баласту було домінуючою тенденцією в кадровій політиці. За цих умов В. Щербицький не тільки зберіг свою посаду, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Це було зумовлено доволі стабільною соціальною обстановкою в Україні; існуванням в республіці міцного державного і партійного апарату, спроможного стримувати розвиток радикальних процесів; небажанням Москви йти на конфлікт і намаганням утримати стабільність в Україні; здатністю В. Щербицького до політичних маневрів.

В УРСР упродовж 1986-1989 pp. було замінено 16 із 25 перших секретарів обкомів, 4 із 6 секретарів ЦК Компартії України, Голову Ради Міністрів О. Ляшка, кожного другого міністра, 147 перших секретарів міськкомів та райкомів партії, кожного третього голову облвиконкому. У вересні 1989 р. свою посаду був змушений залишити і Щербицький.

Першим секретарем ЦК Компартії України було обрано В. Івашка, якого влітку 1990 р. замінив С. Гуренко.

  Запитання

1. Висловіть своє ставлення до тези, що гласність не надбання перебудови, а засіб «виходу пари», що переводить у гудок незадоволення людей.

2. Чому Комуністична партія у цей період втрачала авторитет?

3. На що була спрямована активність громадськість організацій?

4. Яким бачили своє основне завдання перші політичні партії?

 ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Домашнє завдання

Опрацювати § 18. с. 157-164; § 20. с. 173-182   

Скласти таблицю

УТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Назва партії	Рік створення	Основні завдання політичної програми

 

           

           

 

Бойові дії 1917-1918 рр. Закінчення війни

 

                             Бойові дії 1917-1918 рр. Закінчення війни 

План

1. Війна на морі.

2. Вступ у війну США.

3. Брест-Литовський договір.

4. Закінчення війни.

1. Війна на морі

У 1914 р. Велика Британія володіла такою перевагою на океанських просторах, що протягом декількох місяців діяльність німецького торгового флоту виявилася майже повністю паралізованою. Тому німцям довелося розраховувати на торговельні судна нейтральних країн, а також на довоєнні міжнародні договори. 1 листопада 1914 р. між англійцями і німцями сталася битва неподалік від Коронеля на чілійському узбережжі. Англійці, судна яких були застарілої конструкції, зазнали поразки, втративши два з чотирьох кораблів. 
Тоді з Великої Британії були терміново відправлені на підмогу два найсучасніші лінійні крейсери, і 8 грудня 1914 р. неподалік Фолклендських островів англійці узяли реванш. У січні 1915 р. англійці потопили німецький крейсер «Блюхер» і завдали пошкоджень ще 2 крейсерам Німеччини. 
Знищити військово-морський флот Великої Британії Німеччини не вдалось. 
Проте у німців була ще одна ефективна зброя —підводний човен. 18 лютого 1915 р. німецьке командування оголосило прибережні води Великої Британії воєнною зоною і заявила, що починає необмежену підводну війну біля берегів Британії та Ірландії. 
1 травня 1915 р. пасажирський лайнер «Лузітанія» вирушив з Нью-Йорка до Ліверпуля. Того ж дня в нью-йоркських газетах з’явилося застереження — судна під британським прапором ризикують бути потопленими. Через шість днів, 
7 травня 1915 р., на північний захід від Ірландії лайнер був підірваний торпедою, випущеною з німецького підводного човна U-20. З двох тисяч пасажирів «Лузітанії» потонули тисяча двісті, у тому числі 128 американців. 
Потоплення «Лузітанії» викликало хвилю громадського обурення як у Великій Британії, так і в Сполучених Штатах, де до цього, навпаки, висловлювали невдоволення поводженням англійців з нейтральними суднами. 

Запитання 

1. Чи використала Німеччина повною мірою свій потенціал на морі? 
2. Які дії Німеччини на морі викликали найбільше обурення США та Великої Британії? 

Упродовж вивчення питання про основні битви 1915–1918 рр. ви, мабуть, помітили, що в цей час було використано багато технічних вдосконалень, які допомагали країнам-учасницям покращувати свої позиції. 
–Назвіть, які саме. 

2. Вступ у війну США.

 3 лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня оголосили про вступ у війну на боці Антанти. США не стали пов’язувати себе якимись зобов’язаннями, сподіваючись по війні відігравати провідну роль під час мирних переговорів, як головного арбітра. 

Формальним приводом до вступу у війну стала німецька дипломатична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. Упродовж року на Західний фронт прибуло понад 2 млн американських солдатів. 


Запитання 
Які цілі переслідували США у війні, виходячи з промови Вудро Вільсона в Конгресі США? 

3. Брест-Литовський договір.
Знесилені тривалою війною, народи почали боротьбу за її припинення. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набули небаченого розмаху і переросли в революцію. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. 
Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця. 
У квітні–травні 1917 р. на Східному фронті почалися масові братання солдатів німецької та російської армій. 
У жовтні 1917 р., прийшовши до влади, більшовики на чолі з Володимиром Леніним оголосили «мир без анексій і контрибуцій», тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації за втрати. 
3 березня 1918 р. у м. Брест-Литовську більшовицька Росія підписала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною і вийшла з війни. 
 

                                           Брест-Литовський мирний договір 
«Стаття I 
Росія, з одного боку, і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина — з іншого, повідомляють, що стан війни між ними припинено. 
Стаття III 
Області, що лежать на захід від установленої договірними сторонами лінії, що належали раніше Росії, не будуть більше перебувати під її верховною владою: установлена лінія позначена на прикладеній карті… (на заході від Росії відторгалися Польща, Прибалтика, частина Білорусії.) 
Стаття V 
Росія негайно проведе повну демобілізацію своєї армії… 
Стаття VI 
Росія зобов’язується негайно укласти мир з Українською Народною Республікою й визнати мирний договір між цією державою й державами Четверного союзу. Територія України негайно звільняється від російських військ і російської Червоної гвардії. 
Стаття IX 
Договірні сторони взаємно відмовляються від відшкодування своїх військових витрат, тобто державних витрат на ведення війни, так само як і від відшкодування військових збитків, тобто тих збитків, які були завдані їм та їх громадянам у зоні воєнних дій військовими заходами, у тому числі й усіма зробленими у ворожій країні реквізиціями». 

Запитання 
1. На яких умовах Росія підписала сепаратний мир? 
2. Для якої зі сторін договір був більш вигідним? 

 

4. Закінчення війни.

По усіх країнах Європи у 1917 р. прокотилася хвиля антивоєнних виступів. Але війна тривала. Основні бойові дії були зосереджені на Західному фронті. У 1917 р. німецьке командування віддавало перевагу оборонній тактиці, Антанта — наступальній. 

У грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир, сподіваючись залишити за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. 
Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні 1917 р. англо-французьке командування зробило спробу атакувати ворога в районі Реймса. За сім тижнів боїв французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків. 
У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження війни. Новий командуючий Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами і деякими покращеннями умов перебування солдатів на фронті зумів навести лад у військах. 
Із другої половини 1917 р. увесь тягар подальших боїв ліг на плечі англійців. Їм вдалося провести кілька вдалих операцій, що зміцнило підірваний дух військ Антанти. Одна з таких операцій у районі Камбре (листопад–грудень 1917 р.) стала «тріумфом танків». Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою та авіацією завдали удару і прорвали потужну оборону противника. 
Італійці зазнали нищівної поразки під Капоретто в жовтні 1917 р.: 300 тис. з них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Англійські та французькі дивізії, перекинуті з Ніцци на автомобілях, дещо покращили становище і не допустили виходу Італії з війни. 
На четвертому році війни союзники, нарешті, дійшли згоди та у квітні 1918 р. створили спільне командування. Головнокомандувачем усіх союзних військ на Західному фронті було призначено маршала Фердинанда Фоша. 18 липня 1918 р. союзники рушили в наступ і відкинули німців від Марни. 
Остаточного удару союзники завдали біля Ам’єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій. 
У вересні війська Антанти перейшли в наступ по всьому фронту. 14 серпня Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ про необхідність домагатися закінчення війни дипломатичними методами. 
28 вересня Болгарія стала першою країною з Четверного союзу, яка вийшла з війни. 28 жовтня Австро-Угорщина запросила перемир’я, яке було підписано 3 листопада. 30 жовтня Туреччина змушена була на кабальних умовах підписати перемир’я з Антантою. Після цих подій Німеччині нічого не залишалося, як розпочати переговори про мир. 
Німецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звернувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир’я на основі його «14 пунктів». 


                         Умови Комп`єнського перемир’я (11 листопада 1918 р.). 
• Припинення воєнних дій; 
• евакуація протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, Бельгії та Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії; 
• війська Антанти займали лівий берег Рейну, а на правому передбачалося створити демілітаризовану зону; 
• Німеччина зобов’язувалася повернути усіх військовополонених та евакуювати свої війська з територій, що колись входили до Австро-Угорщини (Румунії, Туреччини та Східної Африки); 
• Німеччина повинна видати Антанті велику кількість озброєння та військової техніки, серед іншого 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів, а також значну частину кораблів військово-морського флоту. 

                                                  Наслідки війни 

• Розпалися Німецька, Австро-Угорська, Російська, Османська імперії; 
• утворилися нові держави: Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців; 
• до влади в Європі почали приходити диктатори, які виступали проти демократії
• послабилися позиції Франції та Великої Британії.

• Зросла роль США як кредитора Європи та їх економічна могутність. 

Презентація

Домашнє завдання 
Опрацювати § 3 (Н.М. Сорочинська; О.О. Гісем «Всесвітня історія 10 кл.»)

Заповнити хронологічну таблицю.

Подія	Хронологічні рамки	Наслідки
Лютнева революція в Росії
Вступ у війну США
Битва під Капоретто
Літній наступ російської армії
Прихід до влади більшовиків у Росії
Брестський договір
Друга битва на Марні
Розпад Австро-Угорщини
Революція в Німеччині

Проголошення незалежності УНР

                                   Проголошення незалежності УНР

 

Прорахунки керівництва Центральної Ради призвели до окупації частини території УНР більшовиками, які в січні 1918 р. загрожували безпосередньо Києву. В цей час з ініціативи більшовиків у Брест-Литовську відбувалося укладення миру між Росією і Центральними державами. Намагаючись скористатися можливістю знайти надійного союзника і тим самим врятувати українську державність Центральна Рада відправляє до Брест-Литовська свою делегацію.

 

1. IV Універсал Української Центральної Ради

 6 січня 1918 р. з наступу більшовицьких військ на Лозову та Бахмач почався наступ на Київ. Справжньою трагедією обернулося захоплення Полтави, де за особистим наказом М. Муравйова було знищено близько 10 тисяч жителів. На Південно-Східному напрямку українським військам не вдалося стримати наступ військ Берзіна та Знаменського, і 10 січня 1918 р. вони об’єдналися під Бахмачем.

Напередодні вирішальних боїв за Київ 22 січня 1918 р. ЦР ухвалила свій IV Універсал, яким Українська Народна Республіка проголошувалася цілком незалежною державою.

 Робота з документом

Із ІV Універсалу ЦР

  «Народе України, твоєю силою, волею, словом стала на землі українській вільна Народна Республіка, справдилась колишня давня мрія батьків твоїх — борців за вольности і права трудящих.

Ми, Українська Центральна рада… ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру, і мир демократичний повинен бути якнайшвидше.

Оповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна рада.

 

У справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу. Приписуємо Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам».

  

Основні положення IV Універсалу

• Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою.

• Бажання жити з усіма сусідніми державами в «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи.

• Влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищим органом залишалася УЦР та уряд — Рада народних міністрів).

• Початок самостійних мирних переговорів.

• Заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками.

• Розпуск постійної армії та створення народної міліції; обрання народних рад — органів місцевого самоврядування;

підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю

переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку;

підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом

 Завдання

1. Чому ЦР довго не наважувалася проголошувати незалежність України і зробила це саме в даний період?

3. У чому полягало історичне значення ІV Універсалу?

 

2. Захоплення Києва більшовиками

 Це було історичне рішення ЦР, що символізувало остаточний розрив з імперським центром. Однак воно не врятувало УНР. Сили були надто нерівні. Більшовицькі війська під Києвом мали 20-кратну перевагу в живій силі й 40-кратну — в озброєнні.

Спільний наступ під загальним командуванням М. Муравйова розпочався у напрямку Ніжина. Водночас у Києві на заводі «Арсенал» розпочалось повстання більшовиків. Воно було придушене військами ЦР, але для цього довелось зняти війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.

Обороною напрямку вздовж залізничного перегону Бахмач–Ніжин керував полковник А. Гончаренко. У його розпорядженні були курінь Юнацької військової школи отамана Капкана (600 бійців, 20 старшин, 18 кулеметів), «червоні» й «чорні» гайдамаки під командуванням С. Петлюри та 1-а сотня галицьких Січових стрільців Р. Сушка — усього до 3 тисяч бійців.

Зранку 29 січня 1918 р. до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами університету Св. Володимира та Академії Св. Кирила та Мефодія.

 

3. Мирний договір у Брест-Литовську

 Отже, зазнавши поразки, Центральна Рада спробувала взяти реванш у зовнішньополітичній сфері.

28 грудня 1917 р. розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції у Брест-Литовську, на якому міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф О. Чернін від імені союзних держав визнав повноправним учасником переговорів присутню делегацію України.

Під час переговорів українська делегація мала обстоювати програму-максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнських земель — Східної Галичини, Закарпаття, Буковини, Підляшшя та Холмщини), а за несприятливих умов програму-мінімум (виокремлення західноукраїнських земель у коронний край з широкими автономними правами).

30 грудня 1917 р. у складі російської делегації участь у переговорах почав брати радянський уряд України, який тоді був на піднесенні і щоденно суттєво розширював територію свого впливу в Україні. Проте навіть за таких несприятливих обставин молода українська дипломатія зуміла зіграти на міждержавних суперечностях і уклала вигідну угоду. Оцінюючи результати Брестсько-Литовського переговорного процесу, член уряду, міністр УНР

М. Ткаченко зазначав: «Умовами згоди досягнуто з нашого боку найбільшого, чого тільки можна було досягти». Справа в тому, що мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 року, тобто саме того дня, коли війська М. Муравйова захопили Київ.

 

Брест-Литовський мирний договір (основні умови)

• Встановлення кордонів (кордон між УНР та Австро-Угорщиною пролягав по лінії Хотин–Гусятин–Збараж–Броди–Сокаль, майже вся Холмщина і Підляшшя поверталися УНР );

• відмова від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною;

• взаємний обмін військовополоненими;

• економічна співпраця;

• налагодження дипломатичних відносин

• Військовий союз УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною

 

Завдання

1. На яких умовах укладався Брест-Литовський мирний договір?

2. У чому полягало його історичне значення?

 Таким чином, Брест-Литовський мирний договір мав велике значення.

Війна між Україною і державами німецько- австрійського блоку припинилася. Німеччина і Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР , зобов’язалися допомогти їй відновити контроль над усією територією держави. Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис. пудів худоби у живій вазі, багато картоплі, цукру, сала, іншої сільськогосподарської продукції.

У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР товари. Брестський договір був значним успіхом молодої української дипломатії. Він поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави.

Брестський договір визначив долю й радянської влади в Україні. 18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали як союзні Центральній Раді.

3 березня 1918 р. було укладено Брестський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія зобов’язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР . Одним з пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав: «Росія укладає негайно мир з УНР . Україна і Фінляндія негайно звільняються від російських військ і Червоної гвардії».

Провідні діячі Центральної Ради:

А. Михайло Грушевський

Б. Сергій Єфремов

В. Симон Петлюра

Г. Володимир Винниченко

Презентація

 Домашнє завдання

 Опрацювати § 8 і 10