Окупаційний режим та Рух Опору

                                Окупаційний режим та Рух Опору 

 Здійснюючи агресію в Європі, Азії й Африці, країни Троїстого пакту проводили жорстоку окупаційну політику, яка включала нещадну експлуатацію та пограбування поневолених народів, жахливі знущання, терор і масове винищення населення. 
Претенденти на світове панування, взявши за основу расові теорії, проголошували «новий порядок», суть якого зводилася до ліквідації всіляких прав людини та демократичних свобод, до грубого насильства і безправ’я, геноциду щодо «неповноцінних народів» — слов’ян, євреїв, циган. 



1. Особливості окупаційного режиму

«Новий порядок» — терористичний режим нацистів в окупованих країнах. 
Рух Опору — антинацистський рух в окупованих країнах. 
Голокост — тотальний геноцид (винищення) нацистами євреїв, зокрема в Україні. 

 Планом окупації країн Європи передбачалося колонізувати Радянський Союз і країни Центрально-Східної Європи, знищити мільйони людей. Планувалося виселити протягом 30 років 65 % населення Західної України, 75 % населення Білорусі, 80–85 % поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії — загалом 31 млн осіб. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали виселенню зі Східної Європи, до 46–51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками гітлерівців — близько 14 млн), поступово «понімечити».
Сенс «нового порядку», як нацисти називали встановлений ними режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету всіх демократичних і соціальних здобутків, безмежної економічної експлуатації і свавілля окупантів. 
Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість працювала на замовлення окупантів. 
Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила використовувалася на будівництві воєнних об’єктів. 
Мільйони жителів Європи були примусово вигнані на працю до Німеччини. Ближче до кінця війни нестача робітників стала настільки гострою, що нацисти використовували навіть працю дітей. 
Для утримання населення в покорі широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині, Катинь у Білорусі. Протягом окупації в республіках Прибалтики, Білорусі, Україні, Російській Федерації гітлерівці знищили понад 10 млн чоловіків, жінок, дітей. Нацистський режим демонстрував всьому світові свою антилюдську сутність. 

Запитання
Назвіть основні складові частини «нового порядку». 


2. Рух Опору на окупованих територіях

Рух Опору — боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який можна поділити на два напрями — національний і комуністичний. Якщо в країнах Західної Європи ці два напрями у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно-Східній Європі його представники, як правило, одночасно боролися з фашизмом і воювали між собою. 
Форми його були різноманітними. В одних випадках це були збирання і передача союзникам цінної інформації, в інших — саботаж, зрив воєнних постачань, порушення ритму військового виробництва, диверсії. В ці ж роки з’являються перші партизанські загони у Польщі, Югославії, Албанії, Греції. Одним із головних актів європейського Руху Опору стало повстання у варшавському гетто 1943 р. Майже місяць погано озброєні жителі гетто, приречені на знищення, боролися з німецькими військами. 
На території, окупованій Японією, становище було дещо іншим. В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Бірма, Індонезія і Філіппіни до війни не мали незалежності. Японська окупація означала лише зміну метрополії. Більше того, деякий час народи цих країн сподівалися, що з рук Японії вони отримають незалежність, адже для виправдання своїх завоювань вона висувала гасло «Азія для азіатів». 
Але ця ілюзія швидко розвіялася. Японський окупаційний режим виявився набагато жорстокішим за колоніальний. Антияпонський рух виник у Бірмі, Малайзії, Індонезії і на Філіппінах. 

                                            Особливості Руху Опору
Франція: Організація «Вільна Франція» на чолі з генералом Ш. де Голлем. Створення у країні розгалуженої агентурно-диверсійної мережі. 
Листопад 1942 р. — угода Ш. де Голля з компартією про спільні дії. 
Травень 1943 р. — створення Національної ради Опору. 
Червень 1943 р. — створення Французького комітету національного Визволення (ФКНВ), який оголосив себе урядом 

Комуністична партія Франції (КПФ). 
Створення партизанських загонів (макі). Вересень 1943 р. — створення Паризького  комітету визволення 
Особливість французького руху Опору: тісна співпраця всіх течій 

Югославія: Організація четників генерала Д. Михайловича (чета — загін) 
Народно-визвольна армія під командуванням Й. Броз Тіто 
Особливість руху Опору в Югославії: протиборство між течіями руху Опору 

Польща 
Емігрантський уряд у Лондоні і підпорядкована йому Армія Крайова під командуванням генерала Бур-Комаровського 
Польська робітнича партія і створена нею Армія Людова 
Особливості руху Опору в Польщі: Значний авторитет серед населення Армії Крайової, керованої з Лондона емігрантським урядом, та Армії Людової, створеної Польською робітничою партією (комуністичною). Існування серйозних розбіжностей між двома силами Опору 

Запитання
Чим рух Опору в Польщі відрізнявся від руху Опору в Югославії та Франції? 

Найбільшого розмаху партизанський рух досяг на території України, Білорусії, у західних районах Росії. 
Початок 30-х рр. — створення в західних районах СРСР таємних партизанських баз на випадок війни. 
• 1937– 1939 рр. — повна ліквідація секретних баз; 
• Цілеспрямоване створення Руху Опору радянським командуванням, поряд з цим стихійні виступи на місцях; 
• національні (Українська повстанська армія) — антирадянські організації Руху Опору 

 Диверсії на комунікаціях; розгром ворожих штабів (комендатур і т. ін.); руйнування ліній зв’язку, доріг, мостів; «рейкова війна»; убивства колабораціоністів 
Колабораціоністи — представники місцевого населення, які співпрацюють з окупаційною владою. 

Висновок. 
Патріотичний та антинацистський Рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над нацизмом. І хоча його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн, їхня діяльність суттєво послаблювала ворога і наближала перемогу. 

Запитання 
1. У чому полягав план «Ост»? 
2. Визначте особливості «нового порядку» в окупованих країнах Європи. 
3. Охарактеризуйте Рух Опору в окупованих країнах на прикладі однієї з них. 
4. Чим пояснюється участь у Русі Опору різноманітних прошарків населення незалежно від політичних і релігійних переконань? 

3. Голокост 

Слово «голокост » означає катастрофу, або знищення єврейського народу в роки Другої світової війни. 
 «Новий порядок» передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а згодом і слов’янське населення Східної Європи. 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій окупованій території запрацювали «фабрики смерті», концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім (з травня 1940 до січня 1945 р. тут було знищено понад 4 млн осіб), Майданек (тут загинули 1,5 млн в’язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутхаузен в Австрії. Серед ув’язнених були військовополонені, цивільне населення, учасники Руху Опору. Загалом у концтаборах опинилося 18 млн чоловік, 12 млн з яких були знищені. Серед загиблих євреї становили 6 млн осіб. Тільки в Бабиному Яру окупанти знищили 195 тис. чоловік, 150 тис. з яких були євреями. Криваві погроми провадили спеціально створені зондер-команди. 

Зокрема після двох років панування гітлерівців у Галичині, у Львові та інших містах Східної Галичини євреїв тут майже не залишилось, усі вони загинули у львівському гетто, Яновському таборі та інших концтаборах. Наприклад, єврейська громада Львова, яка існувала тут ще із XIII ст., до війни налічувала 160 тис. чоловік. 
Після звільнення міста в 1944 р. нарахували, за одними даними, 800, за іншими — 300 осіб єврейського населення. Усього на окупованій території колишнього Радянського Союзу, до війни проживало 2,75–2,9 млн євреїв. Після війни в живих залишилося кілька десятків тисяч. 

Запитання

1. Пригадайте, чому політика нацистів була спрямована проти євреїв?

2. Які наслідки мав Голокост для окупованих територій?

3. Чи був Голокост актом геноциду? Відповідь обґрунтуйте. 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

 Домашнє завдання 
Підручник: Сорочинська Н.М.; Гісем О.О. Всесвітня історія 10 кл. – Тернопіль, 2018 р.

§ 39; с. 210-217