Розвиток соціальної сфери України в середині 60-х — на початку 80-х pp.

Розвиток соціальної сфери України в середині 60-х — на початку 80-х pp.

План

1.      Зміни в соціальній та національній структурі населення

2.      Привілейоване становище партійно-державної номенклатури

3.      Повсякденне життя населення

1. Зміни в соціальній та національній структурі населення

Друга половина 60-х — початку 80-х років XX ст. були часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початку 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів. 1960 р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн осіб, з яких 22,6 млн, або 53 %, були сільськими жителями. На початку 80-х років чисельність населення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнувши у 1989 р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн осіб.

Від перепису до перепису приріст населення зменшувався: 1959-1970 pp. — 5 млн 258 тис, у 1970-1979 pp. — 2 млн 248 тис., в 1979-1989 pp. — 1 млн 862 тис. осіб. Через економічну невлаштованість побуту, низькі життєві стандарти «радянської людини» знижувалася народжуваність, зростала смертність. Приріст населення не забезпечував звичайного відтворення поколінь. УРСР опинилася перед загрозою депопуляції — абсолютного скорочення кількості мешканців республіки.

Характерною ознакою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У період між 1959 і 1989 pp. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були урбанізація населення, зростання чисельності жителів міст, індустріальних центрів і водночас зменшення абсолютної кількості сільського населення.

Різке скорочення чисельності селян було зумовлене як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю із працевлаштуванням на селі.

Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60-80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу — українців. Це було пов’язано зі зниженням народжуваності, старінням українців, а особливо через великі масштаби міграції до України представників інших національностей.

За 30 років — з 1959 по 1989 pp. — частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась з 76,7 до 72,1 %, у той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22 %. При цьому слід врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим від кількості етнічних росіян. Фактично повністю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Русифікація стала державною стратегією, а головний напрямок розвитку національних відносин полягав у підтягуванні етносів до мови і культури «великого російського народу».

Запитання

1. Які зміни відбувались в Україні стосовно сільського і міського населення?

2. Які зміни відбулись у національній структурі населення України?

2. Привілейоване становище партійно-державної номенклатури

Деформації в соціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ.

Номенклатура – термін, що вживається для означення панівного класу радянського суспільства, партійно-державного керівництва.

Привілеї номенклатури

1. Закрита система постачання продовольчих і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін.

2. Спецталони на харчування залежно від посади.

3. Система закритих будинків відпочинку, санаторіїв, пансіонатів.

4. Можливість виїжджати за кордон.

5. Розв’язання житлової проблеми в найкоротший строк і з найкращими варіантами.

6. Вищий ешелон мав цілорічні сімейні дачі, що утримувалися за рахунок бюджету.

7. Закрите підприємство «Комунар» забезпечувало одягом і взуттям республіканську партійно-державну номенклатуру.

8. Навіть тих номенклатурників, що вчинили злочин, без рішення і дозволу партії неможливо було притягнути до суду.

Запитання

1.      Які категорії населення відносилися до «номенклатури»?

2.      Якими перевагами вони користувалися в радянському суспільстві?

3. Повсякденне життя населення

Негативні тенденції в соціальній сфері:

А Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення;

Б збереження і поглиблення відставання від країн Заходу за рівнем споживання на душу населення;

В загострення житлової проблеми;

Г погіршення рівня охорони здоров’я.

Починаючи з XXIII з’їзду КП України і XXIII з’їзду КПРС (1966), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у новій Конституції Української РСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфіковану медичну допомогу.

Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися задекларованим. Так, уперше за роки радянської влади у людей зник примарний страх голоду. Регулярно, протягом усього року почали отримувати зарплату колгоспники. Із 1964 р. колгоспникам почали нараховувати і пенсію. Відносно зросла купівельна спроможність населення. Люди почали більше купувати телевізорів, холодильників, пральних машин, іншої побутової техніки. Але основні економічні показники, що мали гарантувати підвищення життєвого рівня населення, не виконувалися.

Дедалі більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гонитва за «дефіцитом» були характерною ознакою побуту радянських людей у 70-80-ті роки.

Рівень заробітної плати в грошовому обчисленні зростав, але водночас зростали ціни на товари, різні послуги і т. ін.

Збільшення доходів 1970-х — початку 1980-х рр. відбулось на тлі відносної стабілізації цін. Відчутно зростали лише ціни на «товари підвищеного попиту» (такими вважали килими, меблі, побутова техніка, автомобілі, ювелірні вироби), а також на деякі імпортні товари.

Подорожчання товарів підвищеного попиту спричинило ланцюгову реакцію зміни цін і на деякі інші товари, а так само цін на «чорному ринку», але загалом ціни зростали украй повільно, а на деякі види товарів і послуг вони підтримувалися на незмінному рівні. Дуже дешево коштували населенню ліки, навіть імпортні препарати. Влада утримувала низькі ціни на продовольство, які були нижчими за світові у 2-3 і більше рази. Плата за житло і комунальні послуги так само була відносно невелика — на них в середньому витрачалось близько 3 % місячного бюджету сім’ї.

Зміни структури попиту в середині 70-х посилювали існуючі диспропорції в торгівлі, породжували хронічний дефіцит. Поширилися різного роду корупційні явища. Особливо бажані товари доводилося діставати «через знайомих», «купувати з рук» або на «чорному ринку». У такий спосіб постійно або періодично переплачувало за покупки приблизно 80 % населення.

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави вдавалося до закупівлі за кордоном значних обсягів товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, отриманих від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у значних масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства загалом, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися».

Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв’язання виділялися мільярди карбованців. 1965-1980 pp. в Україні було побудовано 5,6 млн квартир, 25,2 млн осіб отримали житло. У республіці виникли нові міста: Вільногорськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони. Та, попри це, черга на житло не зникала.

Що ж стосується українського села, то воно перебувало в ще гіршому становищі, ніж місто, хоча обсяги державних капіталовкладень, а також витрат на сільськогосподарських підприємствах протягом 60-х — першої половини 80-х років відчутно зросли. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів було прокладено дороги з твердим покриттям. У середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане.

Проте «стирання граней між містом і селом», яке обіцяла програма КПРС 1961 p., не відбулося.

Медичне обслуговування населення хоча й поліпшилося, утім, не настільки, щоби уникнути численних проблем. Оснащеність установ охорони здоров’я і якість медичного обслуговування залишалися надзвичайно низькими. Тоді, коли рівень смертності у переважній більшості розвинених західних країн знижувався, у Радянському Союзі — зростав. Уже наприкінці 70-х років у деяких місцевостях України рівень смертності перевищував народжуваність.

Запитання

1. Які зміни відбулись у соціальній та національній структурі населення протягом 1965-1985 pp.?

2. Назвіть позитивні та негативні тенденції в соціальній сфері України в цей період.

Домашнє завдання

Підручник: Хлібовська Г.М. Історія України. 11 кл. – Тернопіль: Астон, 2019. § 12. С. 73-77

Дайте письмову відповідь:

1. Порівняйте умови життя радянської номенклатури та сучасних олігархів. Які висновки можна зробити з такого порівняння?

2. Яке явище відображає дана карикатура? Як воно впливало на моральний стан радянського суспільства?