Закарпаття у складі Чехословаччини.

 Закарпаття у складі Чехословаччини.

 

План

1.      Становище Закарпаття у складі Чехословаччини.

2.      Розвиток національно-визвольного руху в Закарпатті (1920—1938 рр.).

3.      Карпатська Україна. А. Волошин

 

 1. Становище Закарпаття у складі Чехословаччини.

 Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпатська Україна опинилась у складі Чехословаччини. За Сен-Жерменським договором ЧСР повинна була надати автономію цій території.

У політиці ЧСР щодо українців також можна виділити кілька етапів. Так, на початку 1920-х рр. чеський уряд намагався створити враження сумлінного виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо надання Підкарпатській Русі автономних прав, зазначених у Сен-Жерменському договорі. Свої зволікання з наданням автономії вони пояснювали непідготовленістю населення краю до самостійного життя через низький рівень освіти й відсутність підготовлених кадрів. Але за Конституцією 1920 р. ЧСР стала унітарною державою.

У другій половині 1920-х — у 1930-х рр. уряд ЧСР провів серію реформ, покликаних забезпечити запровадження системи освіти, проведення земельної реформи тощо. Здійснюючи ці заходи, він докладав зусиль, щоб відвернути населення від боротьби за автономію, зосереджуючи його увагу на мовному питанні (дискусія середини 1920-х рр.).

У другій половині 1930-х рр. урядові кола ЧСР зіткнулися з розгортанням нової хвилі боротьби населення за автономію і зрештою під тиском Німеччини змушені були в жовтні 1938 р. надати краю автономію.

 

Запитання

1. Яким чином Закарпаття опинилося у складі Чехословаччини?
2. Як відрізнялися заходи чеського уряду від заходів, проведених румунським та польським урядом на українських землях?

 

2. Розвиток національно-визвольного руху в Закарпатті (1920—1938 рр.).

 У Закарпатті політичне життя було особливо складним. Суто української партії, яка б діяла самостійно, тут тривалий час не існувало. Нечисленні політичні групи Закарпаття були пов’язані з близькими їм чехословацькими партіями та діяли за їхніми вказівками. Усі найбільші партії ЧСР мали свої організації в Закарпатті, які відбивали настрої й уподобання різних груп населення. Разом із тим кожна з них схилялася до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в краї. Найвпливовішими течіями були русинство й народовство. Русинський напрям користувався найбільшою підтримкою населення, домагався автономії краю. Лідером напряму був А. Бродій, призначений у жовтні 1938 р. головою автономного уряду. Але вже за два тижні його було усунуто з цієї посади. Народовський напрям на чолі з А. Волошиним послідовно відстоював український характер населення краю і виступав за автономію.

Крім названих течій, значна частина населення Закарпаття на виборах підтримувала комуністів (1924 р. — 30 %; 1929 р. — 15 %; 1935 р. — 26 %). У 1938 р. діяльність комуністів була заборонена.

Прихід до влади в Німеччині нацистів спричинив активізацію політичної боротьби в ЧСР, обмеження політичних свобод тощо. Німеччина, а згодом Угорщина стали на шлях підтримки сепаратистських рухів у ЧСР під гаслом перегляду несправедливої версальської системи. Це спричинило й пожвавлення автономістського руху на Закарпатті. Починається процес об’єднання партій краю в блоки.

Щоб не залишитися осторонь доленосних подій, об’єднуються й діячі народовського напрямку. Незважаючи на суттєві протиріччя, представники цих блоків співпрацюють у відновленій Центральній Руській Народній Раді. Ще 28 листопада 1936 р. ЦРНР затверджує текст Конституції автономного Закарпаття, яку в березні 1937 р. представники Ради передали прем’єр-міністру ЧСР М. Годжі. Після Мюнхенської угоди ЧСР під тиском Німеччини перетворюється на федеративну державу чехів, словаків і русинів.

Після переговорів та консультацій різних політичних сил краю був сформований перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм, який 11 жовтня 1938 р. був затверджений Прагою.

 

Запитання

1. Коли проголошено автономію Закарпаття?
2. З якою подією в Європі це пов'язано?

 

3. Карпатська Україна. А. Волошин

 Не маючи достатньої опори серед населення, уряд А. Волошина починає користуватися допомогою ОУН та численних українських громад у світі, які надали суттєву фінансову підтримку. Частина діячів ОУН уважала автономію краю слушною нагодою для відновлення Української держави. Переважно з Польщі до краю прибуло чимало української національно свідомої молоді. Вони обійняли найважливіші посади в адміністрації краю, узялися до створення збройних формувань.

Спроба створити збройні загони «Карпатська Січ» викликала конфлікт із чеською адміністрацією. Так, у ніч із 13 на 14 березня 1939 р. частини чехословацької армії завдали поразки загонам «Карпатської Січі», які намагалися оволодіти складами зі зброєю (загинуло 102 січовики), а згодом усунули помірковане керівництво Карпатської України. Цей конфлікт виник напередодні вторгнення на територію краю угорських військ. 14 березня 1939 р. 40-тисячне угруповання угорських військ удерлося на територію краю. Цього самого дня німецькі війська вступили в Прагу, а також була проголошена незалежність Словаччини.

Чеські війська, за наказом із Праги, не чинили опору. За таких складних умов на захист краю стали загони «Карпатської Січі» (2 тис. осіб). Їх завзяття перетворило наступ угорської армії на складну військову операцію.

Тим часом 15 березня 1939 р. на Сеймі Карпатської України було проголошено її незалежність. Сейм ухвалив закон, що містив такі положення:

 

«1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

2. Назва Держави є: Карпатська Україна.

3. Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України.

4. Державною мовою Карпатської України є українська мова.

5. Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта...».

 

Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. Засідання Сейму відбувалося під акомпанемент наступаючих угорських військ.

Августин Волошин

А. Волошин звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську Україну під свій протекторат. Однак у відповідь отримав пораду припинити опір.

Незважаючи на рішучий опір січовиків, 18 березня 1939 р. територія краю була повністю окупована. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії. До кінця квітня окремі загони, застосовуючи партизанські методи боротьби, опиралися угорським окупантам, однак зупинити агресію не змогли. Трагічно склалася доля рядових січовиків: одні були розстріляні угорськими військовими, румунськими й польськими прикордонниками, інші потрапили до угорського концтабору в Варюлопош, де їм було запропоновано іммігрувати в Німеччину. Жертвами угорської агресії стали 5 тис. осіб.

Поразці Карпатської України сприяла й міжнародна ізоляція. Її не підтримали Англія та Франція, які вважали Карпатську Україну німецькою інтригою. Польща рішуче допомагала Угорщини, бажаючи придушити український рух, щоб запобігти його поширенню на свою територію. Відверту неприязнь до Карпатської України висловив і Й. Сталін.

 

Запитання

1. На яку політичну силу спирався уряд Закарпаття?
2. Назвіть причини поразки Карпатської України.

 

Здобувши автономію, українці зуміли максимально скористатися ситуацією, і 15 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України.

Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів, проте залишила свій відбиток у боротьбі за національну державність. Історичне значення незалежної держави карпатоукраїнців полягало в тому, що було ще раз продемонстроване непереборне прагнення українського народу до створення власної держави. Крім того, західноукраїнське населення пересвідчилося в неспроможності й небезпечності орієнтації на підтримку чужих держав. Стало зрозумілим, що зацікавленість Німеччини «українським питанням» була продиктована бажанням Німеччини використати його у власних загарбницьких цілях.

 

Запитання

1) Коли було створено перший автономний уряд Підкарпатської Русі?

2) Хто його очолив?

3) Що стало причиною призначення А. Волошина головою автономного уряду?

4) Якими були рішення І Віденського арбітражу?

5) Коли було проголошено незалежність Карпатської України?

6) Під владою якої країни опинилася Карпатська Україна й коли це сталося?

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 29 (Н.М. Сорочинська; О.О. Гісем. «Історія України 10 кл.»)