Українські землі у складі Румунії в 20-30-х рр. ХХ ст.

                                                 Українські землі у складі Румунії в 20-30-х рр. ХХ ст.

  

План

1. Характер політики румунського уряду щодо українців.
2. Татарбунарське повстання (1924 р.).
3. Українські політичні партії.

 

1. Характер політики румунського уряду щодо українців.

За офіційною статистикою, у 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4,7 % усього населення). Основними місцями їхнього розселення були Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії, а також Мармарощина (Південна частина Закарпаття).

Основні заходи:

·         Асиміляція українців;

·         Економічна інтеграція та уніфікація українських територій з господарством Румунії;

·         Жорстка експлуатація природних ресурсів краю

Але закріпивши ці землі за собою, румунський уряд став приділяти увагу економічному розвитку. Буковина через відносно вищий культурний розвиток, наявність кваліфікованих кадрів і значних природних ресурсів стала привабливим регіоном для іноземного капіталу та державних інвестицій. Це дало поштовх до розвитку харчової, легкої, деревообробної, хімічної промисловості. Хоча цього не можна сказати про Бессарабію.

Однак економічна криза, що охопила Румунію ще в 1928 р., негативно позначилася на економічному розвитку. Унаслідок її руйнівної дії кількість підприємств у Північній Буковині до 1935 р. скоротилася наполовину, а в Аккерманському та Ізмаїльському повітах — більше ніж на чверть. Робітники, що зберегли роботу, одержували зарплату в половинному розмірі.

Уряд проводив промислову аграрну політику, яка будувалася відповідно до конкретних соціально-економічних умов різних українських земель. У Бессарабії закон про аграрну реформу набрав чинності від 1920 р., на Буковині — від 1921 р.

Аграрним законодавством передбачалося, що у власності кожного поміщика могло залишатися по 100 га орної землі. Надлишок землі йшов у фонд аграрної реформи. Загалом у поміщиків було відібрано (із викупом) близько 75 тис. га, або третину земельного фонду.

Світова економічна криза мала тяжкі наслідки для розвитку сільського господарства Румунії. Тут вона затягнулася до кінця 1930-х рр. Посівні площі основних сільськогосподарських культур скоротилися; селянські господарства розорювалися. Так, у Бессарабії всі господарства були закладені в банківських установах. Подібні процеси були характерними й для Північної Буковини.

22 роки, проведені українцями під владою Румунії, історики поділяють на три періоди.

 

УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РУМУНІЇ

Етап	Характеристика
І етап (1918—1928 рр.)	На українських землях діяв воєнний стан. Легальна політична діяльність була заборонена. Ліквідація українських громадсько-культурних, освітніх установ (до 1927 р. закриті всі українські школи). Проводилась жорстка політика румунізації
II етап (1928—1938 рр.)	Лібералізація режиму. Відновлення українського громадського, культурного, політичного життя. Продовження політики асиміляції щодо українства
ІІІ етап (1938—1940 рр.)	Установлення королівської диктатури супроводжувалося повним нищенням українського національного життя. Ліквідація політичних партій і громадських організацій

Таким чином, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

 

2. Татарбунарське повстання (1924 р.).

 Восени 1924 р. бессарабські комуністи зробили спробу використати глибоке невдоволення багатонаціонального населення Придунайського краю економічною та національною політикою влади з метою підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади.

Збройний виступ спалахнув у Татарбунарах у ніч на 16 вересня 1924 р. Ревком на чолі з О. Клюшниковим захопив розміщені в Татарбунарах державні установи та підняв на боротьбу жителів навколишніх сіл — українців, росіян, болгар, гагаузів, навіть молдаван. На боці влади виступили жителі численних німецьких хуторів і колоній. У повстанні, яке тривало тиждень, брало участь близько 6 тис. осіб. Повстанці даремно чекали допомоги з-за Дністра — вона не входила до плану, розробленого в Москві. Для придушення повстання було кинуто десять полків регулярної армії з артилерією, підрозділи Дунайської флотилії та Чорноморського флоту Румунії. Уже 18 вересня основні сили повсталих були розгромлені. Велика кількість селян загинула або була розстріляна без суду та слідства. Над 500 учасниками повстання в 1925 р. в Кишиневі розпочався судовий процес — «процес 500». Він тривав близько 100 днів і привернув увагу світової громадськості до колоніального статусу українських земель. Під тиском світової громадськості суд виправдав більшість арештованих, але 85 повстанців усе ж таки було засуджено.

Не зумівши таким чином вплинути на Румунію, у ЦК РКП(б) вирішили скористатися звичним сценарієм: утворенням паралельної національної республіки, яка б мала слугувати прикладом для підкореного населення.

У жовтні 1924 р. Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка (МАСРР) була утворена.

Після 1926 р. СРСР припинив спроби порозумітися з Румунією щодо розв’язання бессарабського питання через їхню очевидну безперспективність. Румунія зійшла на периферію радянської зовнішньополітичної активності, але прагнення приєднати до СРСР Бессарабію й інші землі залишилося та згодом було реалізовано (у 1940 р.).

 Запитання

1) Якими були причини повстання?

2) Визначте роль сусідніх держав у початку та розвитку повстання

 

3. Українські політичні партії.

 Румунія мала найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій. Лише в 1927 р. утворилася партія, що відстоювала національні інтереси українців — Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами та прагнула знайти порозуміння з владою. Після встановлення в Румунії монархічної диктатури УНП була розпущена, усі легальні українські організації, товариства розпущені.

Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою позицією УНП, у середині 1930-х рр. утворює конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку за програмовими засадами та діями до ОУН, легалізовувавши свою діяльність через мережу товариств (спортивне товариство «Мазепа», студентське товариство «Залізняк»). Також на теренах Буковини діяла Комуністична партія Буковини (1918—1926 рр.), яка увійшла до складу Комуністичної партії Румунії. Вона боролася за возз’єднання з радянською Україною.

 Запитання

Порівняйте українські політичні партії у Польщі та Румунії. Знайдіть спільні та відмінні риси в їх діяльності.

 

 Українські землі, що в результаті поразки визвольних змагань українського народу були загарбані Румунією, опинились у вкрай несприятливих умовах. Жорстка асиміляторська політика урядових кіл, злиденне соціально-економічне становище робили життя українства нестерпним.

Нетривалий період лібералізації політичного життя Румунії не супроводжувався значним відступом румунських правлячих кіл від політики румунізації українського населення.

Більш-менш організований український національний рух існував лише на території Буковини. На інших українських землях у складі Румунії значний вплив мала комуністична партія.

 1) Коли міжнародним співтовариством було визнано входження до складу Румунії Буковини й Бессарабії?

2) Який термін характеризує політику Румунії щодо українства?

3) Коли відбулося Татарбунарське повстання?

4) Укажіть етапи політики правлячих кіл Румунії щодо українства.

5) Які українські політичні партії діяли в Румунії?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

§ 28 (Н.М. Сорочинська; О.О. Гісем. «Історія України 10 кл.»)