Назрівання кризових явищ в Україні у роки Першої світової війни

 Назрівання кризових явищ в Україні у роки Першої світової війни

 

План

1. Посилення економічної та політичної кризи

2. Український національний рух у роки війни

3. Назрівання революційної кризи

 Затяжна війна, що тривала зі змінним успіхом, призвела до глибокої економічної кризи в усій Російській імперії і особливо в Україні. Скорочувались посівні площі, гостро відчувався брак вугілля й металу. В містах не вистачало продовольства, виникли перебої в роботі транспорту. Нарощувала виробництво лише військова промисловість, проте зброю і боєприпаси не могли вчасно доставити на фронт. Війна демонструвала цілковиту нездатність існуючої влади розв’язати проблеми забезпечення фронту і рятування людей від голоду в тилу, особливо в містах. Всюди наростали революційні антивоєнні виступи.

 

1. Посилення економічної та політичної кризи

Пригадайте

1. Як розвивалася економіка України до Першої світової війни?

2. Які зміни відбулися в розвитку промисловості з початком війни?

3. Які саме галузі промисловості й чому розвивались з початком війни?

4. Як впливали на розвиток економіки постійні мобілізації?

5. Чи велися на території України воєнні дії в роки війни? Як це впливало на розвиток промисловості і сільського господарства?

 

Робота з діаграмами

 

Завдання

Про що свідчать факти, вказані на даних діаграмах? Чи можна стверджувати, що війна негативно впливала на стан господарства України?

 Від самого початку війна набула кровопролитного характеру. На фронтах гинули люди, а в тилу назрівала криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Зменшилися посівні площі, на 200 млн пудів, порівняно з 1913 р., знизився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством. Уже в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915–1917 рр. — понад 1 400. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30–75 %, розвалювався транспорт. Зростали ціни, не вистачало продовольства. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39 %, у 1915 р. — на 74 %, у 1916 р. — на 76 %.

Зростала інфляція. На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп., а на кінець 1916 р. — до 55 коп. Купівельна спроможність карбованця на початку 1917 р. знизилася майже в 4 рази (1 крб. = 27 копійок).

Постійні мобілізації забирали й ставили під рушницю робочу силу. В Україні від виробництва було відірвано 4 млн чол. Тільки в кам’яновугільній промисловості Донбасу було забрано на фронт майже 40 % робітників. Також без чоловіків залишилася 1/3 селянських господарств України.

 В умовах кризи уряд Німеччини в листопаді 1917 р. проголосив утворення самостійного Польського королівства.

6 листопада 1917 р. імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф проголосив автономію Галичини у складі Польщі без розподілу на східну і західну частину. Українці Східної (української) Галичини віддавалися під контроль поляків.

Таким чином, під час Першої світової війни Російська та Австро-Угорська імперії опинились у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Водночас війна призвела до посилення національного руху в багатьох країнах, в тому числі і на українських землях.

 

Таблиця

Прояви кризи
економічні	політичні
Значні людські жертви і матеріальні втрати; • руйнація народного господарства, що призвело до зникнення товарів широкого вжитку і продуктів харчування,; • занепад селянських господарств; • підвищення цін; • нестача кваліфікованої робочої сили; • безробіття; • голод	• Царський уряд звинувачувався у некомпетентному керівництві; • посилювались опозиційні настрої в Державній Думі: висувалися вимоги провести демократичні реформи і припинити репресії щодо українців; • розпуск Думи; • наростання страйкового руху робітників, селянські бунти

 

2. Український національний рух у роки війни

 

Воєнні дії під час Першої світової значно активізували й зробили масовими контакти східних та західних українців.

Йдеться насамперед про військовополонених вояків-українців, бранців австрійського та російського війська. Микола Ковалевський зауважував, зокрема, що «велике оживлення в життя тогочасного Києва внесли галицькі українці», які прибували до міста двома шляхами — як цивільне населення і як військові бранці. Галицькі заручники й виселенці брали активну участь у роботі українських культурно-освітніх інституцій. Наприклад, жандармський документ , датований червнем 1916 р., ретельно фіксує, що постійними відвідувачами «Українського клубу» у Полтаві є «галицийские заложники», які мешкали у місті.

У роки війни продовжував свою діяльність СВУ, який мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював широку пропагандистську діяльність.

Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне —налагодили регулярне видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур про історичне минуле та сучасність України. Серед друкованих видань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ.

 

Робота зі схемою

 

Завдання

1. Якою була роль СВУ в національному русі на українських землях в роки війни?

2. Як ви вважаєте, чому фінансування СВУ здійснювалось Австро-Угорщиною та Німеччиною?

У 1915 р. у Відні утворилася Загальна Українська Рада, що виникла після розширення складу Головної української ради. Зміна назви пояснювалась тим, що ЗУР мала представляти інтереси не лише галицькі, а й загальноукраїнські. До складу ЗУР увійшов 21 представник від Галичини, 7 — від Буковини, а також 3 члени Союзу Визволення України (В. Дорошенко, В. Козловський, О. Скоропис-Йолтуховський; пізніше А. Жук і М. Меленевський). У програмових документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. А українські землі, які входили до Австро-Угорщини, повинні були отримати національно-територіальну автономію. Після проголошення австро-угорським урядом у листопаді 1916 р. створення Польського королівства та широкої автономії Галичини, ЗУР втратила вплив на український рух.

 

Завдання

1. Якою була головна мета діяльності ЗУР?

2. Чому, на вашу думку, після проголошення автономії Галичини вона втратила вплив на український рух?

 

Товариство українських поступовців з початком війни посіло нейтральну позицію, одночасно негативно оцінюючи проросійську декларацію «Украинской Жизни», редактором якої був С. Петлюра. У листопаді 1914 р. ТУП поставилося із застереженням до діяльності СВУ. Наприкінці 1914 р. серед членів ТУП почалися арешти (насамперед заарештовано М. Грушевського).

Рада ТУП засудила російську політику в окупованій Галичині.

У грудні 1916 р. ТУП видало декларацію «Наша позиція», яка висловлювалася «за демократичну автономію України, ґарантовану також федерацією рівноправних народів»; у січні 1917 р. позитивно відгукнулося на мирні ініціативи президента США Вудро Вільсона, висловлюючи «волю українського народу до самостійного розвитку». ТУП встановило тісні зв’язки з думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які підтримали українські домагання у сфері культурно-національного самовизначення.

Посилилась також активність української інтеліґенції, коли внаслідок відступу російських військ в 1915 р. з Галичини трохи послабли антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл. Улітку було дано дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Товариство поставило за мету надавати допомогу біженцями та заарештованим і висланим в Р осію галичанам й іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Тоді ж українські діячі розпочали співпрацю з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолюваний відомим діячем Товариства українських поступовців (ТУП) Ф. Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті, ці будинки стали українськими школами. Допомогу з фондів комітету отримували біженці й поранені українці.

 

3. Назрівання революційної кризи

 

З весни 1915 р. внаслідок значного погіршення економічного становища та поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно наростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви.

В Україні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю майже 204 тис. робітників. Тривалими й масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиції продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає: всього від серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських рухів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалася ув’язненнями заводіїв та активістів.

До виступів робітників і селян додалися виступи солдатів. Звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, незадовільне постачання армії зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях — все це дедалі більше посилювало робітничий і селянський рух.

Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон, тощо. З часом почалося братання з солдатами противника.

 

Висновок. Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції. Дедалі відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

 

Причини назрівання революційної кризи в Україні

• Зростання недовіри до державної влади;

• глибока економічна криза;

• загострення становища народних мас;

• посилення виступів робітників, селян, солдат;

• неспроможність влади контролювати ситуацію в країні

Презентація